Остання дуель

Фільм дивитись було цікаво. Підкупила неоднозначність подій.
Ось що відбулося на мою думку:
Каруж: воїн, який діє в цій парадигмі. Для нього головне відстоювати свою честь, та "честь короля", якщо хочете, це та парадигма в якій він живе. Нічого іншого він не бачить і не знає. На мою суб'єктивну думку, емоційний інтелект який не який він всеж таки має. Проте ця "программа" в якій він живе, виріс, не дає йому права діяти якось інакше. Він загартований і сміливий, проте може бути не достатньо відважний жити серцем. Забавно, але подібне доволі часто трапляється і в наш час. На мою думку він мав певне сострадждання до жінки, проте ніколи б по справжньому не дав би волю почуттям. На нього тисне не суспільство, а якась внутрішня гординя. Проте він ніби і сам в цьому не винен.
Герой Ле Грі набагато більш вільний в плані почуттів, проте його очі затьмарені іншим: він, певною мірою, розпусник, який живе почуттями. Він набагато гнучкіший за Карружа, і йому і правда майже немає чого втрачати. Проте він сп'янів від слави і влади, перш за все влади над жіночими сердцями, самозакоханий і сліпий від цього. Маргарет могла б у нього закохатися, проте вона надто розумна та чутлива. Він був впевнений, що Маргарет жадає цієї близкості. І до останнього вірив в це (це не так). Вона мала до нього симпатію, бо бачила що він розумний, гнучкий розумом, до того ж він зовнішньо був привабливим. Проте зовнішня привабливість не завжди вирішує.
Щодо Маргарет. Карруж їй подобався, і вона була наївною дитиною на момент браку з ним, яка, скоріш за все, романтизувала подружнє життя проте воно швидко виявилося не таким солодким як вона уявляла. А чоловік поруч виявився ну...м'яко кажучи не тим ким вона його уявляла, проте вона мала гідність залишатися поруч. І відстоювати гідність сім'ї. Думаю вона певною мірою його кохала. І довіряла йому. І бажала мати від нього дитину. Проте скоріш за все його власна , як тут кажуть, товстолобість - і певна сліпота до неї не дала цим почуттям розкритися. І так, на мою думку, її на початку дійсно дещо привабив Ле Грі, без задньої думки зраджувати з ним чоловіка. Проте його вторгнення остаточно все зіпсувало, бо вона дійсно не бажала і не мала наміру вступати в такий контакт. Також його вчинок зробив очевидною його самозакохану сліпоту.
Цікаво, що пишуть стосовно того, що матір Каружа була у змові з Ле Грі, особисто я не думаю, що це було дійсно так, проте і не відкидаю цю думку до кінця. Скоріш за все вона просто була б щаслива знати, що хочаб від згвалтування Маргарет нарешті завагітніла. І думаю збіг обставин з її поїздкою лиш показує її ці почуття, її недбале і недолуге ставлення до Маргарет як, також тут вже було сказано, до кобили що має просто народити лошат.
Печальна історія про те як люди не чують і не розуміють одне одного. детальніше

«Остання дуель» (оригінальна назва — The Last Duel) — це масштабна, похмура і драматична історична епопея режисера Рідлі Скотта, заснована на реальних подіях XIV століття у середньовічній Франції. У центрі сюжету — конфлікт між двома колишніми друзями та бойовими товаришами: простодушним і брутальним лицарем Жаном де Карружем (Метт Деймон) та витонченим, харизматичним придворним кар'єристом Жаком Ле Грі (Адам Драйвер). Їхні стосунки роками загострювалися через фінансові суперечки, соціальну нерівність та політичні інтриги при дворі короля Карла VI.

Кульмінацією ворожнечі стає жахливий злочин: Жан де Карруж звинувачує Ле Грі в тому, що той проникнув до його замку та зґвалтував його дружину, благородну і розумну Маргариту де Карруж (Джоді Комер). Оскільки прямих свідків немає, а церковна та світська влада стають на бік впливовішого Ле Грі, Маргарита вирішує йти на безпрецедентний і смертельно небезпечний крок. Вона публічно вимагає проведення «судового поєдинку» — законного болючого випробування за участю Бога: якщо її чоловік програє дуель на смерть, це означатиме, що Маргарита збрехала, і її разом із чоловіком спалять на вогнищі за брехню.

Фільм побудований за унікальною структурою «триптиху» (де історія подається з трьох різних перспектив — Жана, Ле Грі та Маргарити), яка блискуче демонструє, як суб'єктивна правда і чоловічий егоїзм спотворюють реальність, залишаючи правду і жертву на самоті. Це важка, видовищна і глибоко феміністична історична драма про кричущу несправедливість середньовічного світу, мужність жінки, що кинула виклик системі, та безглуздість чоловічої гордині, що виливається у фінальну криваву бійню. детальніше

Подивилася цей фільм, бо попередньо прочитала книгу. Книгу дуже рекомендую, це жваво та цікаво написаний наукпоп про реальні події, складну та багатогранну історію. Фільм хороший, чудова гра акторів. Просто в цій історії про зґвалтування французької аристократки 14 століття діють не лише 3 персонажі, але й другорядні - матінка Карруж (очевидно, розумна і розважлива жінка, яка цілком могла інтригувати проти невістки, яка за скількись там років так і не подарувала чоловікові дитину). Граф П'єр, який, очевидно, бажав би бути повноправним володарем у своїх землях, а не коритися королю. Богослови і юристи, які направляли дії своїх клієнтів. Багато хто вважає, що середньовічна аристократка не мала ніяких прав. Це так, і не так. Хоча жінка мала знаходитися під опікою свого родича чоловічої статі або чоловіка, але ці жінки належали до найвищого стану в тогочасному суспільстві, пишалися своїм походженням і були так би мовити носіями прав на земельні володіння - їх посаг, який вони передавали своїм дітям. Не випадково в кожній історії згадується володіння з посагу Маргерит. Так, чоловік управляв посагом дружини, але володіла ним вона, щоб передати в спадок своїй дитині. Або залишити за собою у випадку розлучення. Структура фільму - події послідовно оповідаються з точки зору трьох персонажів - з одного боку дивна, адже в судовій справі дві сторони - обвинувач і підозрюваний, з іншого боку постраждала сторона - це Маргеріт, тому тут є і її версія подій. І, звичайно, жоден художній фільм не може передати всіх тонкощів сприйняття людей, яких від нас відділяє 600 років, а персонажі діють саме за давніми уявленнями про пристойність, право на справедливість, за давніми законами. Так, вони дійсно вірили, що жінка вагітніє лише тоді, коли отримує задоволення під час акту. Що дуель "суд божий" покарає винного. Що на очах глядачів коїться справжнє Боже провидіння. А отже Маргеріт та її чоловік цілком можливо пішли на цей відчайдушний урок саме через свою віру в "Бог все бачить" і в те, що Диявол - батько брехні, а отже, дозволяючи кривднику залишатися непокараним, вони тим самим підігравали Сатані і діяли проти Божого промислу. Отже сучасного глядача цікавить хто ж здійснив злочин, та що за злочин вчинив хтось із дійових осіб, а середньовічного сучасника подій абсолютно вдовольняв фінал дуелі. Винний покараний, Бог сказав своє слово, справедливість відновлена. Фільм безперечно цікавий, але вимагає певних знань від глядача. детальніше

Подивився я вчора ввечері цю штуку, почитав потім деякі тут коментарі, ознайомився ще й з рецензією від ana.stazia 2024/09/15 16:58:38... Що стосовно побаченого в фільмі можна сказати?! Так би мовити, є що подивитись і є про що написати)) Весь текст не вліз для додання звичайного коментару, тому публікую все як рецензію))

Думаю, будь-яка форма правління, хоч монархія, хоч та в якій ми живемо зараз, - приречена на розпад якщо її правителі не використають свої привілеї на користь звичайних людей. Кінець настане або через деградацію і самознищення, або через революцію бідних, котрим набридне все терпіти. Саме елементи цієї деградації режисер Рідлі Скотт тут і демонструє. Як відомо, монархія у Франції в кінцевому підсумку закінчилась державним переворотом і відрубанням голови основному її представнику... Дія фільму відбувається в кінці 14-го століття, а це, приблизно, через 180 років після вступу в силу в Англії документу "Magna Carta", воно ж "Велика хартія вольностей". В ній була обрізана абсолютна влада монарха, а звичайні люди отримали більше прав. І починаючи з того часу, всі інші країни, котрі не зробили в себе цього ж самого, можна сказати, почали відставати від Англії... Саме з цієї причини персонаж Мета Деймона і пробує судитись за землю, і по цій же причині головна героїня публічно і розповіла про зґвалтування... Тобто, на мою думку, тут річ не в тому, що вони двоє хотіли не можливого. А в тому, що їхня країна відставала, а вони зі своєї сторони розумово випереджали свій час і вимагали прогресивного підходу до розв'язання своїх проблем.

Думаю, що "своєї правди" не існує, адже не дарма вона і називається "своєю". Тому єдиною показаною у фільмі правдою є те, що зґвалтування було і що навіть в ті часи це вважалось злочином, і було не прийнятно (мається на увазі серед та по відношенню до людей середнього і вищого класу). Про це каже навіть сам персонаж Бена Аффлека, котрий по сюжету є якимось там родичем королю. Однак, ґвалтівник мав титул есквайра... І ще він подобався цьому самому Бену Аффлеку... І ще цей самий Бен Аффлек виконував обов'язки так званого судді тих часів... Тому перспектив успіху для справедливості зовсім не було. Але Мет Деймон прорахував цю комбінацію і, завдяки розголосу, зумів оминути Бена Аффлека і пробитись на пряму до короля. Ну а тому вже не було куди діватись і діло дійшло до дуелю/двобою.

Сама по собі дивно виглядає третя версія подій (котра від імені головної героїні) відносно першої та другої версій (від Мета Деймона та від ґвалтівника). В тому плані, що Мет Деймон і ґвалтівник розкриті повністю. А одна лише головна героїня при цьому показана як розумна і як та, котра повністю в усьому робить правильні висновки. Хоча в неї мали б бути, наприклад, не практичні та не логічні вчинки. Або ж у неї мало б бути відношення до життя на основі прочитаних книг і віра в те, що повністю все в них є правдою. Або ще щось у цьому дусі... Хоча так режисер Рідлі Скотт вже зняв і що тут тепер поробиш...

Є в мене ще думки, щодо тупої радості публіки відносно розправи Мета Деймона над ґвалтівником. Не сказав би я що прямо весь натовп не більше, ніж всього лише радів видовищу на подібний манер, як це було в часи Риму і гладіаторських боїв у колізеї. Річ у тому, що по сюжету попередньо мав місце розголос зґвалтування і про цей злочин дізнались всі, хто тільки міг. А тут, замість виправдання ґвалтівника, всі на власні очі бачать як відбувається справедливість і як голе мертве тіло останнього ще й вішають за ноги головою вниз на площі (чи де там вони його вішають). Тож, разом із "тупою радістю видовища" явно має місце і радість справедливості (що, напевно, має бути посланням для інших ґвалтівників). Чи я в цьому не правий?

Головна героїня - це дочка зрадника, котрого начебто взагалі мали б вбити. А персонаж Мета Деймона, хоч сам по собі й твердолобий, але має "велике і легендарне ім'я". Завдяки цьому і з цієї причини батько головної героїні і впарив Мету Деймону свою дочку (що було цілком по її згоді). Таким чином він добився поновлення свого статусу. До того ж батько головної героїні забув розповісти, що землі, котрі мають бути приданим, вже належать через борги Бену Аффлеку. Адже у батька не було права розпоряджатись цими землями і їх передача є незаконною (чи я не правильно розумію обставини?)... Мет Деймон з'ясував це самостійно і вже на весіллі, і то завдяки своїй недовірливості і допитливості. Однак він все одно вступив у шлюб із головною героїнею, бо вона йому подобалась, яким би емоційно-тупим він не був. Тож я б не сказав, що Мет Деймон любив лише себе, що йому потрібен був лише він сам і що його зовсім не цікавила його дружина.

Думаю, головна героїня після всіх подій більше ніколи не вийшла заміж по причині того, що абсолютно всі навкруги знали, що вона була зґвалтована. Персонаж Мета Деймона хоч всім і довів, що він найкрутіший, попутно відстоявши свою дружину. Однак після він взяв і десь загинув. А чи хотіла головна героїня потім знову заміж, чи ні, - вже не сильно й грало роль. Тому вдруге поновити свій статус в неї і не вийшло, бо де ж ще відшукати ще одного такого умовного Мета Деймона.

Згідно коментарів, бачу, що деякі люди не розуміють чи приходила головна героїня в спальню до ґвалтівника при першому їх знайомстві... Думаю, що нікуди вона не приходила і що це була не більше ніж його особиста хвора еротична фантазія (або сон).

Ну і, раз це вже не коментар, а рецензія, то, на останок, оціню ще деякі речі, котрі, по ідеї, мають бути прописані в рецензіях)) Тож, моя оцінка фільму "позитивна", оскільки фільм знятий по реальним подіям, в ньому гарна робота режисера та операторів... Якщо не плутаю, то в кінофільмі 2001-го року "Jay & Silent Bob Strike Back" був жарт, що Бен Аффлек та Мет Деймон завжди з'являються у фільмах разом)) Цей фільм, як я бачу, також не став винятком і ця традиція була дотримана)) І ще варто підкреслити, що в фільмі продуманий сценарій. До тогож в ньому є багато дрібних деталей, дозволяючих сучасному глядачу зрозуміти, як в кінці 14-го століття в конкретній місцевості мислили люди та яка в них тоді була логіка. детальніше

ОБЕРЕЖНО СПОЙЛЕРИ!
Після перегляду фільму Рідлі Скотта "Остання дуель" у мене з*явилося бажання поділитися своїми думками та враженнями і написати рецензію. Фільм досить складний та багатогранний, тому одногоразового перегляду може не вистачити, щоб вловити всі сенси. Я не буду захищати нікого з персонажів чи обирати сторону. Мене цікавить розбір цієї історії з усіх сторін через призму середньовічного укладу життя. Мені сподобалася ідея подачі історії через призму власної правди кожного із основних персонажів. Якщо після перших двох історій у мене були деякі сумніви, то третя остаточно розставила крапки. Пропоную розпочати з першої історії Жана де Каружа. Народився у сім*ї середнього класу. Батько капітан гарнізону і Жан сподівався унаслідувати його посаду і отримати титул дворянина. Він людина проста та прямолінійна, без вишуканих манер та вміння промовчати коли треба, емоційно скупий та досить жорсткий. Скоріше за все він неосвічений, як і більшість воїнів, яким для того, щоб воювати не обов*язково було бути вченими. Він хоробрий воїн, який пройшов багато запеклих боїв у яких боровся за свою країну та короля. Крім цього віне більше нічого не вміє і не бачить інакше своє життя. Його прямолінійність і твердолобість часто ставали причинами насмішок над ним. У нього загострене відчуття справедливості. Також він запекло захищає і бореться за все те, що вважає своїм. Не важливо чи то спадкування батькового чину, чи то землі, чи жінка. Він вперто, без хитрощів вимагає те, що вважає своїм, не роздумовуючи над тим, коли треба промовчати і відступити. Напротивагу йому Жак Ле Грі, який сам про себе стверджував, що він без роду і племені, більш стриманий і продуманий. Він не біжить напролом як бик. Він міркує як краще можна вирішити ситуацію і обійтися малими жертвами. Він нічого не має в житті і прагне до кращого життя та становища у суспільстві. Налагодивши спілкування з лордом П*єром він починає просуватися кар*єрними сходинами завдяки своєму розуму. Жак до останнього намагається достукатися до друга, проте Жан його не чує. Думаю його дружба з Жаном була щирою. Проте його становище при владі та популярність у жінок затьмарили його розум. Нові, досі невідомі йому почуття до леді Маргарет штовхнули його на вчинок, який здавався йому взаємним з обох сторін. До того ж у ті часи це було нормою чоловікам не рахуватися з бажаннями жінки і сприймати її як річ, якою можна скористатися. Тому скоріше за все він щиро вірив, що не зробив нічого поганого і все було взаємно. Хоча як видно з подальшої історії від лиця Маргарет сприйняття ситуації чоловіком та жінкою можуть суттєво відрізнятися.
І нарешті Маргарет. Красива, витончена та освічена жінка, яка полюбляє читати книги та володіє кількома мовами. У часи, коли жінка не мала ніяких прав, а була тільки *майном* свого чоловіка і зобов*язана була виконувати свій подружній обов*язок та народжувати дітей це здається нечуваним нахабством. Бути розумною, мати власну думку і відстоювати її у той час, коли всі інші мовчки терплять було хоробро з її боку. Щодо її відношення до Жака Ле Грі навіть якщо у неї були якісь певні емоції до нього вона не давала приводу і була вірна чоловікові, хоч, можливо і не була з ним щаслива. Після того, що сталося вона не хотіла терпіти і мовчати і почала говорити, хоча всі навколо казали їй замовкнути, проковтнути цей біль та образу і жити далі як нічого і не було. Навіть мати Жана зізналася їй, що мала такий же досвід, але змовчала. Не бажання коритися та мовчати привело її та Жана на суд до короля і потім на дуель. Сам Жан не до кінця їй вірив. Чи була між ними любов? Складно сказати. Як я зазначала вище Жан досить скупий емоційно, не вміє особливо виражати емоції. Скоріше за все він одружився на ній тому що вона красива і заради її приданого. І той момент, коли вона все йому розповіла і він змусив її виконувати "супружній обов*язок" говорить багато про що. Жак Ле Грі весь цей час не розумів у чому ж його звинувачують якщо все було взаємно. Лорд, звісно, на його стороні, тому що він давно вже недолюблює Жана де Каружа. В решті решт, відбувається дуель. Жорстока і запекла. Жан перемагає і вбиває свого колишнього друга. І тіло того, хто був його другом і другом лорда, хто став відомою і шанованою людиною, тягнуть і підвішують як звичайного злочинця. Яка зневага і знущання над померлим...проте в ті часи схоже це було нормою...Що ж до Жана, то він тріумфує. І радше не тому, що очистив честь своєї дружини і свою, а тому що переміг, переграв колишнього друга і супротивника, прославив себе, довів, що він правий, що він сильніший. Лорд розчарований і засмучений, король і публіка в захваті від видовища, королева нажахана і з огидою на це все дивиться. Мені навіть здалося, що вона розуміла і співчувала Маргарет. Маргарет же не відчуває такого тріумфу. Вона відчуває полегшення від того, що залишиться живою і побачить знову свого сина. Проте і до цього чоловіка, Жана, схоже вона починає відчувати якісь негативні емоції. Важко сказати, що це зневага чи ненависть. Адже що Жак, що Жан виявилися не набагато кращими один одного і вона відчуває себе використаною і зневаженою цими двома чоловіками. Дуже показовим і символічним виглядає момент, коли вони їдуть на конях крізь натовп і всі викрикують ім*я Жана,і вітають з перемогою. Це показує як жінка завжди лишається у тіні, що вона не важлива поруч з чоловіком. Це демонструє неосвіченість та вузьколобість людей у ті часи, які нічого не розуміючи, тріумфують і радіють вбивству. І воно не дивно. Коли намагаєшся закрити базові потреби і не вмерти з голоду немає часу думати про високі моральні теми. Більша частина населення у ті часи важко працювала все життя без перспектив на краще життя і часто навіть не доживала до старості. Тільки одиниці, які були народжені у сім*ях середнього класу, як Маргарет або такі як Жак, які самі собі пробивали шлях до кращого життя мали можливість отримати освіту і розширити свій кругозір. Всі решта знаходились у сутінках злиднів та невігластва. Це історія не конкретно про Маргарет чи Жана чи Жака. Це історія репрезентативна вибірка про 3 зламані життя. Таких випадків у ті часи було немало і тим, хто не мав сили і влади пощастило навіть менше.Безправність і беззахисність простого населення перед всіма тими хто мав хоч трошки більше грошей і влади. Після перемоги Жана вони спокійно прожили ще кілька років допоки Жан не загинув у одному з боїв. І щось мені підказує, що Маргарет не сильно засмутилася. Вона після того навіть не виходила більше заміж, адже їй цілком вистачило двох чоловіків, які зламали Маргарет. Її бажання мати дитину здійснилося, але зовсім не так як вона це уявляла. І вона хоробра і сильна жінка, що змогла голосно і відверто заговорити про це у суспільстві і полюбила цю дитину, незважаючи на всі обставини.
Фільм знято дуже якісно і видовищно. Атмосфера середновіччя передана похмуро реалістично у темних і кривавих тонах. Хороша акторська гра, зйомки, костюми та музичний супровід. детальніше