Гладіатор ІІ

"Гладіатор II": Велична оболонка без душі.

Понад два десятиліття ми чекали на продовження легендарного «Гладіатора», але, на жаль, друга частина виявилась радше спробою зняти тінь з оригіналу, ніж її гідним спадкоємцем. Незважаючи на розмах декорацій і солідний бюджет, фільм не зміг відтворити головного — емоційної глибини та драматичної напруги, які зробили перший «Гладіатор» культовим. Нова історія виглядає як калька з шаблонних сюжетів про помсту, без тієї щирості, що колись зачіпала за живе.
Головний герой Ганно не викликає співпереживання: його мотивація нечітка, а розвиток персонажа — поверхневий. Сценарій перенасичений діалогами, які звучать пафосно, але порожньо. Нові антагоністи — бляклі, позбавлені харизми Коммода у виконанні Фенікса.

Бої на арені хоч і видовищні, але швидко набридають через зловживання CGI і надмірний монтаж. Рідлі Скотт намагається компенсувати брак емоцій екшеном, але навіть найкривавіші сцени не здатні схвилювати, бо ставка на емоційний зв’язок — провалена. І хоч фільм намагається грати на ностальгії (зі згадками про Максимуса і музику в стилі Ганса Циммера), це більше схоже на дешеву маніпуляцію, ніж на чесну повагу до першоджерела.

Вердикт:
«Гладіатор II» — це технічно вражаюче, але духовно порожнє продовження, що не витримує порівняння з оригіналом. Фільм більше турбується про масштаб, ніж про зміст. Іноді краще не чіпати класику. детальніше

Серйозно. Навіщо? Перша частина була завершеною. Історія Максимуса — крапка. Сльози, музика Циммера, пісок арени — все. Кінець. Великий, сильний, гідний.

А тут… якесь непорозуміння.

Фільм виглядає дорого. Знято гарно. Але душі нема. Просто набір сцен: хтось кричить, хтось махає мечем, щось підривається, все дуже голосно — і ні про що. Весь фільм ніби хоче бути продовженням легенди, але не знає, як. І замість того, щоб дати нову історію, просто експлуатує стару.

Головний герой — ну ок, але не чіпляє. Ти не співпереживаєш йому. Він не Максимус, і навіть не близько. А намагання втиснути в сюжет політику, інтриги, релігійні символи — виглядає як відчайдушна спроба зробити фільм глибшим, ніж він є.

Найгірше — це відчуття, що тебе обманули. Типу: «Ти любив перший фільм? На, отримай ще трохи піску й мечів. Не працює? Ну хоч музика схожа!»

Залишився післясмак — як після дешевого сиквелу до улюбленої книжки. Хотіли оживити легенду, а зробили мляву копію з пафосом і нульовим емоційним ударом. детальніше

Ну що ж... Давайте залишимо у спокої такі цікаві та потрібні питання, як "навіщо?" і "чому?", які задавати відомому діду -режисеру, що зняв десятки офігезних і таку ж саму кількість відверто посередніх фільмів, напевне, не пасує. Він - неодноразовий номінант та лауреат різноманітних премій та останнім часом дозволяє собі такі категоричні заяви, що розумієш - манія величі, професіоналізм, егоїзм та старечий запал сплелись докуи і танцюють танго... Але він зняв те, що хотів. Бо має таке право. А Ви, любі глядачі, дивіться...


Історія занепаду Римської імперії часів після смерті Марка Аврелія продовжується через призму кривавих гладіаторських боїв та натягнуту за вуха історію сина головного героя першої частини. Та й іноді сам Рассел Кроу мелькає в кадрі у флешбеках. Історія така собі, на любителя, але якось зв'язана докупи і старається завершити коло. Знову змови, вбивства, лють, помста, смерть імператора... Але це коло не вражає. Бракує трагізму історії Кроу, хоч і тут є за що мстити і кого захищати, бракує харизми головного героя, і тут тільки грецький ніс Мескаля не врятує. Бракує тих глядачів та підтексту, що були 24 роки тому, коли ще не було кінокоміксів, і тільки починались глобальні історії Гаррі Поттера та Володарів Перснів, - у 2000 році це була дійсно епічна, драматична та трагічна історія.


Зараз "Гладіатор 2" - красиве, вторинне та шаблонне кіно, продовження за принципом більше та швидше - носороги та акули на арені Колізею, два схибнуті імператори замість одного, більше крові, більше змов на хвилину екранного часу. Ну й звичайно, менше сенсу... Не все так погано, бо є Вашингтон, Паскаль, Нільсен - ця стара акторська гвардія старається щось відіграти, дати якусь шекспірівську трагедію. Але тому, бляха, не віриш... Все якось пафосно, передабчливо і швидко... Особливо ближче до закінчення історії, коли треба звести все докупи і дати пояснення. Просто пафосний кінець із жирним акцентом на продовження.


Очікувати, що теперішні фільми Рідлі Скотта, будуть тримати марку його попередніх історій я перестав після "Прометея", бачити сюжет в його масштабних історіях - після "Наполеона". Зрештою, я отримав те, на що і сподівався - беззмістовне та пафосне епічне дійство, подивитись і забути. "Гладіатор" був віхою у кінематографі на перетині тисячоліть, його продовження стало одним із сотень розважальних фільмів середини 20-х. Ні честі, ні слави... детальніше