Рецензія №1133

"Гладіатор II": Велична оболонка без душі.

Понад два десятиліття ми чекали на продовження легендарного «Гладіатора», але, на жаль, друга частина виявилась радше спробою зняти тінь з оригіналу, ніж її гідним спадкоємцем. Незважаючи на розмах декорацій і солідний бюджет, фільм не зміг відтворити головного — емоційної глибини та драматичної напруги, які зробили перший «Гладіатор» культовим. Нова історія виглядає як калька з шаблонних сюжетів про помсту, без тієї щирості, що колись зачіпала за живе.
Головний герой Ганно не викликає співпереживання: його мотивація нечітка, а розвиток персонажа — поверхневий. Сценарій перенасичений діалогами, які звучать пафосно, але порожньо. Нові антагоністи — бляклі, позбавлені харизми Коммода у виконанні Фенікса.

Бої на арені хоч і видовищні, але швидко набридають через зловживання CGI і надмірний монтаж. Рідлі Скотт намагається компенсувати брак емоцій екшеном, але навіть найкривавіші сцени не здатні схвилювати, бо ставка на емоційний зв’язок — провалена. І хоч фільм намагається грати на ностальгії (зі згадками про Максимуса і музику в стилі Ганса Циммера), це більше схоже на дешеву маніпуляцію, ніж на чесну повагу до першоджерела.

Вердикт:
«Гладіатор II» — це технічно вражаюче, але духовно порожнє продовження, що не витримує порівняння з оригіналом. Фільм більше турбується про масштаб, ніж про зміст. Іноді краще не чіпати класику.