Чужий: Ромул

Рецензія: «Чужий: Ромул» — повернення страху у темряву, звідки ми родом
Є фільми, які ми переглядаємо для розваги. Є фільми, які стають спогадами. А є ті, що лізуть під шкіру — повільно, мов фейсхагер. «Чужий: Ромул» — саме з останніх. Хоч це й не «класика з коробки», як творіння Рідлі Скотта чи бойова симфонія Кемерона, але це фільм, який знає, звідки прийшов, і сміливо каже щось своє — хоч би як йому це закидали.

Так, він інший. Так, у ньому молоді герої. Так, сюжет може здатися простим. Але зупиніться: чи не це було суттю самого першого «Чужого»? Клаустрофобія, темрява, тіло, яке зраджує, і страх, що не питає віку.

Що ви побачите?
«Чужий: Ромул» — це космічний хорор про групу молодих шахтарів, які опиняються на закинутій станції, де пробуджується... не просто чудовисько, а цілий пласт досліджень і тіней із минулого.
Жанр: горор, наукова фантастика, психологічна драма.
Тематика: виживання, страх перед тілесною мутацією, безпорадність перед біологічним злом.

Технічний аналіз
Режисура (Феде Альварес): Поставлено з любов’ю до оригіналу, без пафосу і CGI-істерії. Атмосфера — щільна, з гнітючою тишею і повільним жахом.

Операторська робота: камера веде глядача темними коридорами так, ніби ти сам у них блукаєш.

Монтаж: рваний, тривожний — підкреслює, що цей фільм не про «розповісти», а про «відчути».

Звук і музика: багато «порожнечі», з якої виринає страх. Саундтрек — непомітний, але саме в цьому й сила.

Актори: найсильніша — Кейлі Спейні, її Райлі — це не Ріплі, а її ледь жива, ледь наївна двоюрідна онука, яка ще вірить у добро.
Молоді актори не грають на публіку — вони виживають. І це чесно.

Чому критикувати фільм — модно, але не зовсім чесно
«Підлітки не вірогідні!»
➤ Це алегорія. Вони — не солдати, не космічні маринери. Вони — глуха, забута молодь, якій ніхто не пояснив, що робити, коли світ перетворюється на пекло. Саме в цьому суть хорору.

«Повтори старих фільмів!»
➤ Так, є. І це свідомо. Альварес не ховав це — він будує міст між поколіннями, але додає нові сенси: експерименти, мутації, тіло як зброя.

«Сюжет нелогічний!»
➤ Це не наукова фантастика у стилі «Дюни». Це інтуїтивне кіно, де страх вирішує більше, ніж логіка. Всі «тупі» дії персонажів — саме такі, як і в реальності, коли тебе ламає паніка.

«Новий монстр — крінж!»
➤ А як інакше розвивати міфологію? Чужий еволюціонує. Страх теж. Нова істота — це не циркова химерність, а новий рівень тілесного жаху.

Пасхалки та ідеї
Станція носить відлуння LV-426.

Прототипи з перших сторінок оригінального сценарію Alien (1976).

Момент із «кров’ю, що капає зверху» — пряма алюзія на Alien 1979.

Емоції
Особисто я не чекав шедевру. Але натомість отримав страшний, чесний і візуально чудовий фільм, де молодість не означає слабкість, а клаустрофобія — не просто страх темряви, а відчуття, що світ тебе покинув.

Висновок
«Чужий: Ромул» — це не революція. Але це гідна еволюція. Це не для тих, хто хоче «другого Кемерона». Це для тих, хто цінує атмосферу першого фільму, але готовий прийняти іншу історію — свіжу, крихку, трохи наївну, але по-справжньому лякаючу.

Для фанів — must see. Для новачків — ліпше почати з оригіналу. Але цей фільм теж заслуговує бути частиною легенди. детальніше

Ось структурована відповіь, що поєднує аналіз критики з аргументами на користь «Чужий: Ромул», підкріплену інтерв’ю й експертними оцінками:

1. 🎭 Про підбір акторів і молодь в кадрі
Критика:

«Підлітки-космонавти… це жалка пародія… фільм – підліткова маячня»

Антитеза:

Ідея свіжої перспективи:
Режисер Феде Альварес свідомо обрав молодих, "світлих" персонажів – щоб зробити фільм більш емоційним і реалістичним
Thedragonfashion
. Він пояснює так: «чим молодші — тим жорсткіше бачити, як вони гинуть» . Це повертає нас до коріння гротеску — не герої, а люди, раніше показані як «тракери в космосі» .

Сюжетна достовірність:
Ці підлітки виросли в шахті — їх досвід абсолютно логічно передбачає знання станції й знарядь, якби вони справді там жили. Хтось вчився саме на космооператора.

Реакція аудиторії:
Reddit-фани кажуть:

«їх дурні рішення — логічні, бо вони нічого не знають про світ» .

2. 🚀 Логіка дій персонажів і ксеноморфів
Критика:

«Логіка відсутня; тупі ксеноморфи… дівчинка вбиває десяток істот зі зброєю без навичок»

Антитеза:

Реалістичне реагування на хаос:
Феде пояснює матеріал, що фільм — це не стратегія, а виживання, з персонажами в стресі. Ксеноморфів створювали ті ж спецефекти й команда Stan Winston для максимально автентичного страху .

Мета: рефлексійна напруга, а не правильний сюжет:
Мета — створити емоційний ефект, не доводити логічність кожного моменту. Спецефекти та реалістичні практичні постановки підтримують атмосферу страху .

3. 📚 Сюжет: перенасичений, без логіки
Критика:

«Сюжет притягнутий за вуха… солянка з попередніх частин… кліше»

Антитеза:

Від референсів — до спадкоємності:
Альварес каже, що не ігнорує спадок, але хоче зробити свій фільм — не кальку . Тут не просто відсилки — спроба створити логіку з простих людей, з їхнього світу шахти й виживання.

Критики визнають змішані почуття:
Наприклад, Le Monde говорить про "молодий дух", "повільні, але яскраві моменти"
Le Monde.fr
. The Guardian відзначає повернення до клаустрофобічного хорору та практичних ефектів .

4. 🤖 CGI-хайп і дивні "монстри" в кінці
Критика:

«Якісь гібриди, мутації… фільм перетворили на маразм»

Антитеза:

Пік сексуального/філософського жаху:
Візуально фільм акцентує «злиття тіл і хижу природу» — це інтимний психологічний жаргон, що наближається до глибинних страхів .

Прийнятність нового монстра:
Нова форма — не просто «для фана», а розвиток теми інсемінації, мутації, дослідження меж плоті.

5. ⭐ Загальна оцінка: чому "Romulus" — хороший фільм
Касовий успіх і позитивна критика:
$350 млн зборів, 80 % на Rotten Tomatoes, номінації на Оскар (VFX) — це свідчить не про провал .

Атмосфера і спецефекти:
Практичні рішення (аніматроніка, мін’ючерізовані декорації) повернули емоційність і аналоговий страх — фільм «дихає» оригінальною «кісткою хорору» .

Сильна жіноча персона:
Кейлі Спейні — як нова Ріплі, але не копія. Її героїня має психологічну еволюцію й реальність — як у Альєнс
screenrant.com
+1
fr.wikipedia.org
+1
.

Нові формати, нове покоління:
Молоді герої — це відтінок сучасного світу, шахтарі vs столичний космос. Це як "Західня казка" vs наша реальність.

🎬 СУТРАТНЯ РЕЦЕНЗІЯ
«Alien: Romulus» — це не просто спроба відтворити класику, а продовження та реінтерпретація, де проста людина з рудників стикається з фантазією про космічний жах. Це хорор-посилення: тиша космосу, кров, мутації — але з усвідомленою емоційною інтенсивністю, яку створюють молоді герої.

Ну а якщо він тобі «не тягне» — зачекай кілька років. Бо це фільм, що не відразу вростає в душу. Він — дико стрьомний, реально страшний, і показує: якщо хочеш повернутися до джерел, — треба створювати нових людей, які можуть через страх пробратися в нашу свідомість. Це не «парафан-сходка з чужого», а остра й похмура новела для нового покоління.

✔️ Висновок:
Молодь — не помилка, а ідеологічний хід.

Сюжет — не нагромадження кліше, а емоційна машина тривоги і страху.

Монстри — не «маразм», а розширення міфу, психологічно мотивоване.

Глядацький та критичний успіх говорить сам за себе.

**Якщо не сподобається — це окей, але в фільмі є НЕ лише «парашок» » – а свідомий і гармонійний епос жаху. детальніше

«Чужий: Ромул» — це не просто фільм. Це подарунок для всіх, хто сумував за щирим страхом, який викликає питання: “Чому я ще досі в кінотеатрі?”

Сюжет, здається, народився в лабораторії, де сценаристам дозволили їсти лише протеїнові батончики й дивитись трейлери попередніх частин на перемотці. Група молодих людей (бо жоден «Чужий» не може обійтися без юнацької наївності у вакуумі) потрапляє в черговий покинутий космічний сарай, де, о диво, щось пішло не так. Спойлер: усе пішло не так, ще до того, як вони туди зайшли.

Головна героїня — молода жінка з минулим, яке майже показали, але вирішили, що краще залишити загадкою. Її очі говорять про біль, але сценарій мовчить. Всі інші персонажі — або майбутній обід, або просто дотепна декорація з діалогами рівня “Тут щось не так...”. Дійсно, друже, щось точно не так — починаючи з назви «Ромул», яка, мабуть, символізує бажання створити новий Рим, але вийшла Троя: все палає і всі втікають.

Алієн тут, звісно, є. Він страшний, швидкий, слизький — як політична обіцянка. Проте він уже не той загадковий монстр з психологічними глибинами. Це вже не Чужий — це корпоративний талісман, який вилазить строго по графіку, щоб потішити фанів і маркетологів. Його сцени відчуваються як обов’язкові відсотки жаху, які треба відпрацювати, перш ніж дати фінальні титри.

Фінал... Фінал — це феєрія логіки рівня “давайте підірвемо станцію, бо кнопка гарно світиться”. Напруга наростає, глядач стискає підлокітники, але не від страху — а від надії, що це вже кінець.

«Чужий: Ромул» — це не фільм, це культурне попередження: навіть у космосі, де ніхто не почує твій крик, сценарист повинен бодай трохи подумати. Але з іншого боку, кіно принаймні щире: воно не приховує, що зняте виключно для того, щоб добити франшизу і побудувати з її кісток щось “нове”, але з цим самим обличчям і старою кисневою маскою.

Рекомендується до перегляду фанам ностальгії, корпоративного відчаю та тим, хто вважає, що поганих фільмів не існує — просто недостатньо темно в залі кінотеатру. детальніше

У режисера майже вдалося.

"+"
1. візуал та атмосфера (це більше про першу половину фільму)
2. відсилки та ностальгія по класичним фільмам (це теж про першу половину)
3. деякі нові рішення для франшизи (введення підлітків, наукової бази по дослідженю ксеноморфів, показ життя колонії, технічні дрібнички на шталт того як працює штурмова гвинтівка чи навіть "мутаген")

"-"
1. найважливіший. Це прямо "біч" цієї франшизи. Мотивація та логіка подій. Починаючі від того, як легко викрасти летательний аппарат для виходу у космос в колонії. Закінчуючі ледь "тупими" ксеноморфами, коли це потрібно. Й тут навіть не беру до уваги "кліше-моменти", які завжди в жахастиках викликають суперечки. І це дуже "бентежить" та визиває "відрив від історії" не за причиною, що це "глобальні помилки" (як наприклад в попередніх нових адаптаціях) - а такі, що легко виправляються/заміняються.

2. ксеноморфи. То як обходяться з загрозою від "чужих" - дивитися важко. То фейсхагерів ціла зграя не може ніяк "причепитися", то "перший" ксеноморф просто блукає поряд та чекає, наче робить "засідку на живця", а "апофіоз" - дівчинка-шахтар "без усякого" перебиває напевно з десяток "чужих" звичайною штурмовою гвинтівкою без навичок її застосування (хто тут щось скаже про Ріплі - йдіть геть відразу)) - там і візуально, і по розвитку персонажа віриш у те, що вона це може, й то - масованого геноциду вона дорослим "чужим" не робила).

3. надмірне бажання запихнути контент з усіх існуючих частин многострадального "Чужого". Таке враження, що це бажання й призвело до попередніх пунктів. Спочатку це "гріє серденько" та визиває захват, потім починає викликати зайві питання, а на прикинці - є стійке бажання, щоб режисер за своє життя бачив би тільки перші дві частини франшизи й все. Я буквально вже очікував "пасхалку" з Хижаком))

Резюмуючі власні думки - подивитися цей фільм можна, декому навіть може й потрібно. Не такий жах як попередні екранізації. Але якщо раптом пропустите - то ... нічого не станеться. Ні як горрор, ні як екшн про страшних прибульців, ні як твір про "Чужого" - це кіно нічогісенько значимого не несе. Можно вважати цей проект - якісним нагадуванням про існування цієї франшизи. детальніше

Зажерливим диванним критикам не підійде. Не витрачайте свій час на перегляд, щоб потім не витрачати його ще раз на коментарі про те, що даремно подивилися фільм.
Особисто мені здається, що задумка авторів використати підлітків у ролі головних героїв полягала в тому, щоб залучити нове покоління глядачів. Ці молоді глядачі не знайомі з попередніми фільмами або не мають бажання їх переглядати, а такий підхід зацікавить їх і, можливо, спонукатиме повернутися до попередніх частин франшизи. До того ж ці підлітки поводяться і грають як справжні герої, не поступаючись акторам попередніх фільмів.
Це доволі непоганий фільм для вечірнього перегляду. Більше того, я не вважаю його гіршим, наприклад, за першу частину чи "Заповіт", не кажучи вже про "Прометея" або третю частину. Лише "Чужий" 1979 року і "Чужі" 1986 року мені подобаються найбільше.




СПОЙЛЕР!!!!! Хлопець, який поводиться грубо з Енді, має виправдану причину для такої поведінки. Пригадайте фільм "Я — робот", де головний герой, якого грав Вілл Сміт, ненавидів усіх андроїдів, бо одного разу андроїд у критичній ситуації врятував жінку, а не дитину. Та дитина навіть не була його власною, але герой відчув неприязнь і недовіру до всіх андроїдів. А тут андроїд пожертвував мамою цього хлопця, тому його ненависть до андроїдів виглядає ще виправданішою, ніж у персонажа з "Я — робот".
Другий момент, що стосується цього хлопця, — нібито він поводився безглуздо, намагаючись врятувати подругу. Згадаймо перший фільм, де капітан допустив на борт «хворого» підлеглого, хоча це порушувало всі правила. Він був дорослим і командиром, але зробив такий безвідповідальний вчинок. А тут — підліток, який намагався врятувати дорогу йому людину. СПОЙЛЕР!!!!!




Єдине, що спочатку потішило, а потім розчарувало, це короткий показ життя шахтарів. Я думав: "Ура, нарешті покажуть увесь екшн у шахтарському містечку!" Але врешті-решт це виявилося обманом. Сподіваюся, що колись у майбутньому знімуть частину, де покажуть усе, що відбувається в шахтарських поселеннях, як, наприклад, у фільмф "Чужі" 1986 року, де виживала Ньют. детальніше