Брюс Всемогутній

«Брюс Всемогутній» із Джимом Керрі — це абсолютна класика комедій нульових, яку можна передивлятися безкінечно. Історія простенька, але геніальна: звичайний репортер-невдаха Брюс Нолан постійно скиглить, що життя до нього несправедливе, і в усьому звинувачує Бога. І ось Бог вирішує відповісти на претензії: дає Брюсу всі свої суперсили й каже: «Ну давай, спробуй покерувати цим світом сам!»

Джим Керрі тут просто у своїй тарілці! Його божевільна міміка, кривляння та енергія відпрацьовують на всі сто. Чого тільки варта сцена з томатним супом, який він розсуває, як Мойсей море! Але при цьому фільм не перетворюється на тупий фарс — герой Керрі реально змінюється і розуміє, що бути Богом — це не просто розважатися, а мати велетенську відповідальність. Дженніфер Еністон чудово розбавляє цей хаос своєю щирістю, а Морган Фрімен у ролі Бога у білому костюмі — це взагалі найкраще кастингове рішення в історії кіно.

Фільм залишає після себе дуже тепле відчуття. Він смішний, легкий, але з правильним посилом: щоб зробити диво, не потрібна чарівна паличка, досить просто бути доброю людиною і любити тих, хто поруч. детальніше

В списку був як давно, так і офіційно. Із мінімум середини десятих, коли я чомусь вирішив подивитися значно пізнішу британську варіацію на цю тему Absolutely Anything із Пегом Саймоном (і яка, як виявилося, є рімейком фільму тридцятих за Гербертом Уеллсом). Продовження в обличчі Евана (одна з перших появ майбутнього 40річного незайманого Стіва Карелла) звісно нарешті підняло пріоритет.
І це приклад більш плідної співпраці режисера Тома Шедіяка з Джимом Керрі (грає на максималках). Комедійно переважно несмішний (але й відносно ненав'язливий), а от мелодраматично достатньо непоганий (серйозніше за очікуване, така собі перехідна ланка до драми). Не без маячні з емоційними перебільшеннями, але є для роздумів їжа. Чимось це все перегукнуло кіно з Кліком. Воно сповнене сатири - зокрема пародійний фрагмент на брудного Гаррі (недарма виконавець головної ролі займався перекривлянням Клінта Іствуда завчасно), дісталося й біблійній тематиці, й навіть амплуа Моргана Фрімана сповнене самоїронії якоїсь. Роль Дженніфер Еністон зараз виглядає ніби артефакт старих часів, що відокремлюють стрічки неповісткових часів. Дещо суворі й дуже певні 7/10 детальніше

Окей, уяви: ти звичайний журналіст, життя йде собі скучною сіркою рікою, а тут — бац! — тобі дають всі божественні сили світу. І що робиш? Ну звісно, спершу — всякі дитячі капості, малі помсти колегам, розваги на дорозі… Типу «а давайте перевіримо, що станеться, якщо я зроблю все, що забажаю».

Джим Керрі тут як завжди — максимум енергії і гримас, кожен його рух вибухає на екрані. Але в фільмі не тільки сміх: під обгорткою жартів про суперсили прихована філософія — як важко бути відповідальним, навіть коли ти всемогутній. І що смішно, саме прості речі — любов, дружба, сім’я — виявляються складнішими за контроль над світом.

Тобі смішно, іноді щемко, іноді думаєш: «А може, я теж би так зробив?» — і це кайф. Це фільм про те, що сила без розуму і серця — просто цирк, а справжня мудрість приходить тоді, коли розумієш, що величезна відповідальність завжди поруч із великим даром.

Короче, «Брюс Всемогутній» — це комедія, яка смішить і водночас трішки підштовхує замислитися про життя, сили і вибір.

Якщо хочеш, можу зробити ще більш живу, «джанменівську» версію, з гумором як від Юакіно, де жарти і емоції пряміші. Хочеш таку? детальніше