Рецензія №1351

Окей, уяви: ти звичайний журналіст, життя йде собі скучною сіркою рікою, а тут — бац! — тобі дають всі божественні сили світу. І що робиш? Ну звісно, спершу — всякі дитячі капості, малі помсти колегам, розваги на дорозі… Типу «а давайте перевіримо, що станеться, якщо я зроблю все, що забажаю».

Джим Керрі тут як завжди — максимум енергії і гримас, кожен його рух вибухає на екрані. Але в фільмі не тільки сміх: під обгорткою жартів про суперсили прихована філософія — як важко бути відповідальним, навіть коли ти всемогутній. І що смішно, саме прості речі — любов, дружба, сім’я — виявляються складнішими за контроль над світом.

Тобі смішно, іноді щемко, іноді думаєш: «А може, я теж би так зробив?» — і це кайф. Це фільм про те, що сила без розуму і серця — просто цирк, а справжня мудрість приходить тоді, коли розумієш, що величезна відповідальність завжди поруч із великим даром.

Короче, «Брюс Всемогутній» — це комедія, яка смішить і водночас трішки підштовхує замислитися про життя, сили і вибір.

Якщо хочеш, можу зробити ще більш живу, «джанменівську» версію, з гумором як від Юакіно, де жарти і емоції пряміші. Хочеш таку?