Одного разу в Голлівуді

Це кіно — як ковток ностальгії про час, якого ти ніколи не жив, але ніби пам’ятаєш. Дивишся — і просто кайфуєш від атмосфери. Тарантіно взяв не сюжет, а настрій, і зробив з нього цілий фільм. Тут немає типового екшену чи драми, але кожна сцена — як окремий світ.

Ді Капріо і Бред Пітт — просто вогонь. Один грає зірку, яка вже сходить з арени, другий — його дублера і найкращого друга. І їхня дружба, їхні діалоги, навіть те, як вони просто їздять містом, — виглядає круто і живо. Пітт взагалі тут у своєму ідеальному образі — спокійний, трохи небезпечний, але з шармом. А сцена на ранчо — то просто нерви в банці.

Декорації, музика, деталі — усе настільки точно передає Голлівуд 60-х, що здається, ніби справді туди потрапив. А фінал — типово тарантінівський: спокій спокій, а потім бах — і полетіли голови. Але не для шоку, а як емоційна розрядка.

«Одного разу в Голлівуді» — це фільм про кінець епохи, про страх щезнути, і про тих, хто був поряд. Стильно, ніжно, місцями абсурдно, але дуже по-людськи. Не всім зайде, але хто відчує — той полюбить. детальніше

Фільм «Одного разу в... Голлівуді» я подивився, бо це Тарантіно, і всі про нього говорили (та й зараз він все одно культовий). Спочатку було трохи нудно – багато розмов, довгі сцени без екшену, і я не зовсім розумів, у чому суть. Але чим далі, тим більше я занурювався в атмосферу Голлівуда 60-х: круті машини, стильні костюми, олдскульна музика. А головне – актори, які реально витягують цей фільм.

Леонардо ДіКапріо грає Ріка Далтона – актора, який колись був зіркою, але тепер його кар’єра котиться вниз. Він переживає через це, сумнівається в собі, багато п’є і постійно нервує. Його сцени, особливо моменти на зйомках, де він намагається добре зіграти, а потім психує, якщо щось не виходить, – це просто щось! Дуже потужна гра, ти реально віриш, що він актор, який боїться стати нікому не потрібним. А от Бред Пітт грає Кліффа Бута – його каскадера і найкращого друга. Він повна протилежність Ріку: спокійний, впевнений, не париться через майбутнє. Він навіть якось бився з Брюсом Лі (ця сцена взагалі викликала суперечки, але виглядає вона класно).

Ще запам’яталася Маргарет Кволі – вона зіграла дівчину з секти Менсона, таку трохи дивну, але дуже харизматичну. А фінал... Це просто вибух! Весь фільм спокійно веде до моменту, де мало б відбутися справжнє вбивство (бо ж історія про секту Менсона), але Тарантіно робить все по-своєму. У результаті виходить кривавий, жорстокий, але водночас абсурдно-смішний фінал, де Кліфф і його собака просто знищують вбивць. І це реально шокує!

Фільм залишає після себе дивне, але приємне враження. Він не схожий на типові голлівудські картини, тут мало дії, але багато класних деталей і атмосфери. Якщо любиш стильні фільми, круту акторську гру і трохи абсурду – точно варто подивитися.

детальніше

Я переглянув багато рецензій та зробив висновок...

Люди або скоріше діти які виросли на самому екшені та бойовиках, не дивіться цей фільм щоб потім не псувати оцінку фільму. Йдіть краще подивіться кінокомікси або трансформерів якихось( я серйозно)щоб не тратити свій час.

Всім іншим рекомендую, суперовий фільм. Акторська гра, антураж , ця епоха початку 70-х, все на висоті.

детальніше