Рецензія №971

Фільм «Одного разу в... Голлівуді» я подивився, бо це Тарантіно, і всі про нього говорили (та й зараз він все одно культовий). Спочатку було трохи нудно – багато розмов, довгі сцени без екшену, і я не зовсім розумів, у чому суть. Але чим далі, тим більше я занурювався в атмосферу Голлівуда 60-х: круті машини, стильні костюми, олдскульна музика. А головне – актори, які реально витягують цей фільм.

Леонардо ДіКапріо грає Ріка Далтона – актора, який колись був зіркою, але тепер його кар’єра котиться вниз. Він переживає через це, сумнівається в собі, багато п’є і постійно нервує. Його сцени, особливо моменти на зйомках, де він намагається добре зіграти, а потім психує, якщо щось не виходить, – це просто щось! Дуже потужна гра, ти реально віриш, що він актор, який боїться стати нікому не потрібним. А от Бред Пітт грає Кліффа Бута – його каскадера і найкращого друга. Він повна протилежність Ріку: спокійний, впевнений, не париться через майбутнє. Він навіть якось бився з Брюсом Лі (ця сцена взагалі викликала суперечки, але виглядає вона класно).

Ще запам’яталася Маргарет Кволі – вона зіграла дівчину з секти Менсона, таку трохи дивну, але дуже харизматичну. А фінал... Це просто вибух! Весь фільм спокійно веде до моменту, де мало б відбутися справжнє вбивство (бо ж історія про секту Менсона), але Тарантіно робить все по-своєму. У результаті виходить кривавий, жорстокий, але водночас абсурдно-смішний фінал, де Кліфф і його собака просто знищують вбивць. І це реально шокує!

Фільм залишає після себе дивне, але приємне враження. Він не схожий на типові голлівудські картини, тут мало дії, але багато класних деталей і атмосфери. Якщо любиш стильні фільми, круту акторську гру і трохи абсурду – точно варто подивитися.