Ейр

«Ейр» (оригінальна назва — Air) — це стильна, натхненна і напрочуд драйвова біографічна драма режисера Бена Аффлека, яка розповідає про один із найризикованіших і найзнаковіших бізнес-ходів в історії спортивного маркетингу. У центрі сюжету — 1984 рік, баскетбольний ринок компанії Nike перебуває в глибокій кризі: їхній підрозділ із виробництва спортивного взуття безнадійно відстає від конкурентів із Converse та Adidas, а керівництво вже готове повністю закрити баскетбольний напрямок.

Сонні Ваккаро (Мэтт Деймон), одержимий і дещо ексцентричний баскетбольний скаут Nike, переконаний, що порятунок компанії полягає в одному молодому новачкові, який щойно вийшов на драфт — Майклі Джордані. Попри те, що спортивні гіганти з величезними бюджетами навіть не дивляться в бік хлопця, який ще не дебютував у НБА, Сонні вирішує поставити на кон власну кар'єру та порушити всі правила компанії. Разом із виконавчим директором Філом Найтом (Бен Аффлек) вони йдуть на безпрецедентний крок: витрачають увесь річний рекламний бюджет на створення абсолютно нового бренду кросівок спеціально під Джордана — Air Jordan — і намагаються переконати матір гравця (Віола Девіс) підписати контракт, який назавжди змінить правила гри у світі бізнесу та поп-культури.

Фільм тримає глядача в напрузі завдяки блискучій, дотепній і насиченій діалогами енергетиці, чудовій атмосфері епохи 1980-х із культовим саундтреком та потужній акторській синергії Мэтта Деймона і незрівнянної Віоли Девіс. Це розумна, захоплива і мотивуюча драма про віру у власне бачення, сміливість ризикувати та створення легенди там, де ніхто інший не бачив жодних перспектив. детальніше

Згадав ще одну рекомендацію колеги за барбершопом Діми, і знову цей рік. Незвичайним бонусом виявилася режисура Бен Аффлека.
Якщо міряти кіно цілком позитивно або негативно, в цьому разі перше переважить. Але і вад не позбавлено. Як і має бути байопіку про спортивний менеджмент, на початку стрічка перевантажена незнайомими іменами (якщо ви не фанат баскетболу). Я вже боявся, що перегляд перетвориться на постійні паузи та користування гуглом (як одного разу в Голлівуді), але промайнуло. Міміка Кріса Такера згодом стала лише більше пасувати комедіям і як драматичний актор він поки що не розкрився (хоча ідеї періодично косплеїти Л. Джексона в принципі доречні). Драматургічна передбачуваність? В такому випадку не те щоби істотний недолік. Друг режисера заскуфілий Деймон затащив, а зазвичай відверто комедійні актори Джейсон Бейтман і Марлон Уеянс довели, що можуть і в серйозне кіно. Трохи дивно виглядає прийом не показувати (майже) єдиного відомого казуалам чоловіка екранізації Майкла Джордана, проте це лише підкреслює його "не потребує репрезентації" вайб. Режисер у ролі другого плану став схожий на Чака Норріса завдяки надгустій рослинності на обличчі, хоча генетиці здоровили надто бракує маси ніг. 8/10 детальніше