Рецензія №1972

Згадав ще одну рекомендацію колеги за барбершопом Діми, і знову цей рік. Незвичайним бонусом виявилася режисура Бен Аффлека.
Якщо міряти кіно цілком позитивно або негативно, в цьому разі перше переважить. Але і вад не позбавлено. Як і має бути байопіку про спортивний менеджмент, на початку стрічка перевантажена незнайомими іменами (якщо ви не фанат баскетболу). Я вже боявся, що перегляд перетвориться на постійні паузи та користування гуглом (як одного разу в Голлівуді), але промайнуло. Міміка Кріса Такера згодом стала лише більше пасувати комедіям і як драматичний актор він поки що не розкрився (хоча ідеї періодично косплеїти Л. Джексона в принципі доречні). Драматургічна передбачуваність? В такому випадку не те щоби істотний недолік. Друг режисера заскуфілий Деймон затащив, а зазвичай відверто комедійні актори Джейсон Бейтман і Марлон Уеянс довели, що можуть і в серйозне кіно. Трохи дивно виглядає прийом не показувати (майже) єдиного відомого казуалам чоловіка екранізації Майкла Джордана, проте це лише підкреслює його "не потребує репрезентації" вайб. Режисер у ролі другого плану став схожий на Чака Норріса завдяки надгустій рослинності на обличчі, хоча генетиці здоровили надто бракує маси ніг. 8/10