Мікі 17

Переглянувши "Мікі 17", можна сказати, що Пон Чжун Хо знову не розчарував, але й не цілком перевершив очікування. Візуальна складова фільму справді вражає: крижані пейзажі Ніфльхейму та технології майбутнього передані майстерно. Роберт Паттінсон чудово впорався з роллю Мікі, вдало показуючи різні ітерації персонажа та його внутрішню боротьбу.
Сюжет, хоч і тримає в напрузі, часом здається дещо розтягнутим, а деякі філософські питання, підняті у фільмі, залишаються недостатньо розкритими. Проте, "Мікі 17" безперечно змушує задуматися про ідентичність, цінність життя та етичні дилеми клонування. Це якісна наукова фантастика з сильним режисерським почерком та чудовою акторською грою, яка, можливо, не стане новою віхою в жанрі, але точно заслуговує на увагу.
детальніше

"Міккі 17"
У далекому майбутньому люди в масовій кількості колонізують інші планети, вишукуючи потрібні місця для переселенців. Але розвідка незнайомих місць часто призводить до смертей - тоді ж у хід пускають "субститут" земних добровольців, чиї тіла копіюють після нещасних випадків чи фармацевтичних експериментів.

Одним із "субститут" стає невдаха Міккі (Роберт Паттінсон), який бажає втекти з Землі куди подалі. В умовах, де існують технологічні 3D-принтери, людське життя коштує не більше, ніж життя дрібної комахи.

І хоч нові копії Міккі мають спогади оригінальної версії, кожна з них відрізняється за темпераментом і типом мислення.

Ну і куди ж у фільмі без фірмової для режисера Пон Джун Хо критики - дістається в "Міккі 17" і колоніалізму, інноваційним технологіям, екологічним проблемам...

На космічному кораблі вираховують навіть калорії. У якийсь момент відмінність між соціальними кастами відчувається чіткіше, ніж то було в адаптації "Крізь сніг" але Джун Хо знаходить певний баланс, утримуючи на чаші терезів найважливішу проблему двадцять першого століття і шалену сатиру.

Але "Міккі 17" все ж таки складно назвати повноцінним комедійним проектом, через призму гротеску і абсурду, режисер висміює всіх і вся, піднімаючи на обговорення
соціальні проблеми сучасного суспільства.

Це фільм того самого автора
Пон Джун Хо якого ви так сильно любите за "Спогади про вбивство" "Паразитів" "Окче" детальніше

Ну, відсилання до дональда трампа, думаю, тут очевидне. Як і використання прототипу Камали Гарріс. Але якщо в реальному житті вона прокурорська працівниця і саджала подібних дональдів-злочинців у в'язницю, то в цьому фільмі вона є якимось гібридом силовика... Можна навіть сказати, що в фільмі в одній особі, можливо, навіть склеїли дональда з ілоном маском... В житті вийшло, що дональд не програв другі підряд вибори (бо обрали його, з поміж інших, саме такі люди як Мікі). Тож, тепер він експериментує з планетою Земля і усіма на ній людьми, займаючись цим не без участі ілона маска... А в даному фільмі цей вигаданий дональд/маск двічі на виборах програв. І режисер показує глядачу як той після цього реалізує свої ленінсько-гітлерівські погляди вже на іншій планеті. А тими, на кому проводяться ці досліди, є його ж власні послідовники... В принципі, для чого іще вони можуть бути дональду потрібні та на що іще задля нього вони можуть бути здатні.

Цікаво, що в інопланетян в цьому фільмі головна зброя це саме їх голоси. Як і у людей на планеті Земля, так і у них там - розголос правдивої інформації є найболючішим, що може бути для зловживаючого владою злочинця. Режисер/сценарист цього фільму навіть придумав, що темношкірій героїні в одній зі сцен головний злочинець закриває саме рот, щоб вона більше нічого не могла сказати. Це враховуючи, що задум знищити головних героїв вже є: вони зв'язані та не зможуть нічого зробити, і мало б бути неважливо хто й що з них там скаже... Більше того, якщо люди на планеті Земля вміють згуртовуватись тільки частково, то інопланетяни в фільмі роблять це всі як один. На відміну від землян, інопланетяни діють разом і не чекають, що буде далі, і не надіються, що дональд опам'ятається самостійно. Тож напрошується висновок хто насправді слимаки, а хто люди?!

Головний герой Роберт Паттінсон, відносно, непогано зіграв. Він навіть взяв і поголив обличчя, збривши свою так звану "легку небритість")) Грає він типового незамислуватого "архітектора свого нещастя". При цьому таке його непросте життя, в котрому він сам собі ворог, ускладнено неоднозначними моральними умовами показаної в фільмі сучасності. А в одних тільки них, не те що таким Мікі, а й адекватній людині було б складно правильно зорієнтуватись. Думаю, з цієї причини актору не завадило б додати більше деталей, щоб краще розкрити образ такого типу людей. А якби те ж саме зробив ще й режисер разом зі сценаристом стосовно всього сюжету, то результат міг би бути набагато кращим.

Для повного розуміння персонажа дональда в цьому фільмі, думаю, найпрактичнішим буде просто порівняти його із прототипом дональдом трампом, за плечами котрого шість банкрутств та по котрому ще не так давно було відкрито чотири кримінальні справи (основані на близько 90 пунктах звинувачень, кожне з которих, начебто, карається 3-4 роками позбавлення волі). Натягнути своє обличчя на все це взявся крутий актор Марк Раффало, котрий мені особисто найбільше пам'ятається роллю в крутому фільмі 2015-го року "Spotlight". Хоча, напевно, як завжди, через дубляж й не можна буде повністю оцінити те, що в нього зараз тут вийшло. Підкреслю, що в один з моментів у цьому фільмі, котрий я вже описував вище, коли темношкіра героїня сказала те, що думає, а Марк Раффало слухав ці адресовані йому слова, стоячи із високо задертим підборіддям, то візуально він нагадав мені фашиста беніто муссоліні. Як на мене, то актор непогано так постарався, щоб в дрібницях викликати подібні аналогії... Сам по собі дональд, хоч реальний, хоч з цього фільму, через свій вроджений ідіотизм, є інопланетянином для нормальних людей: звідкись взявся/прилетів і вважає всіх масою однакових безликих слимаків, по котрих можна топтатись ногами і за це нічого не має бути. Зрештою таке саме відношення в нього і до своїх же послідовників. При тому, що для самого дональда, як реального, так і для персонажа цього фільму - все навпаки: він цілком серйозно вважає себе геніалісімусом та вірить, що його вислови мають цитуватись майбутніми поколіннями... Цей нарцисизм, до речі, було влучно змальовано в нещодавньому фільмі 2024-го року "the Apprentice"... Про те ж, як люди насправді сприймають дональда трампа, красномовно каже присвоєння на його честь одному з видів молі найменування "Neopalpa donaldtrumpi")) Ну а хто ж такий дональд трамп насправді можна зрозуміти лише з одного його нещодавнього указу, виданого на минулому тижні, про збільшення тиску води в душових системах Білого дому, щоб було зручніше мити свою лисувату й прикриту перукою голову)) Оце так дійсно гігантський крок на шляху виконання повноважень)) Що вже говорити про встановлення дональдом трампом самому собі пам'ятника (з піднятою рукою в стилі леніна чи саддама хусейна) на території власного гольф-клубу, котрий документально оформлений як кладовище з метою сплачувати менше податків та на котрий дональд трамп ще й літає кожні вихідні за рахунок державного бюджету... Такого от персонажа в цьому фільмі грає актор Марк Раффало і такому от персонажу головні герої фільму протистоять.

Додатково додам, що, наприклад, Герой України Григорій Омельченко за допомогою штучного інтелекту провів порівняння особистостей таких чотирьох "людей", як сталін, гітлер, путін та дональд. З його слів, результати цього досліду показали, що психологічні портрети всіх чотирьох збігаються одне з одним на 90%... Будь-які інші слова тут, думаю, зайві... Невже спроба освоєння іншої планети в цьому фільмі є посиланням до погроз дональда трампа завоювати Гренландію?! Не сказав би, що глядачу показують саме це, однак, розуміючи що таке дональд, подібні думки, хочеш не хочеш, а виникають.

Дивно, що за сценарієм людству в цьому фільмі розповіли з чого саме на принтері друкують людей-субститутів. Мабуть, це мало б бути таємницею і подаватись більш красиво. Хоча, можливо, в цьому й річ противоречивої моралі показаних у фільмі реалій життя, що в такому матеріалі для друку людей-субститутів вже й не вбачається нічого такого, що варто було б приховувати... Згадується фільм "Назад у майбутнє", де автомобіль їздив не на бензині, а на смітті й органічних відходах. Може хто знає як так виходить, що різні задуми, різні режисери, значна різниця в випуску двох фільмів, але в чомусь та уявлення сценаристів-фантастів про майбутнє візьме й співпаде!?.. Знову ж таки надруковані із бруду обидва Мікі 17 та Мікі 18, якими б вони бовдурами не були, на ділі виявилися кращими ніж злочинець дональд, котрого зіграв Марк Раффало. Тож хто тоді із них дійсно фізично та духовно набитий лайном?!

Насамкінець скажу, що фільм не назвати шедевром, можна було б ці ідеї втілити й краще. Але, думаю, все одно переглянути його таки варто. детальніше

Мікі Барнс попав у халепу. Десь у недалекому майбутньому на нашій проблемній неньці Землі група ренегатів та шукачів пригод на чолі з психанутим кандидатом в конгресмени Кеннетом Маршалом та його не менш шизанутою дружиною вирішили покорити планету у близькій-близькій Галактиці. Причому тут Мікі? В нього дуже цікава роль на космічному кораблі - його завдання постійно помирати...


Корейський режисер не вперше знімає фільми, які є не тільки розвагою, а й містять ті чи інші посили та алегорії на наше сучасне суспільство. Надспоживання, нерівність, пихатість та й просто загнивання колективного Заходу... Десь більше, десь менше - "Снігобур" та "Паразити" не дадуть обманути. Приємно те, що він вміє та практикує подати оце своє бачення у простому для споживача тоні, без моралізаторства та повчань, а швидше в дусі чорної комедії, післясмак після якої для глядача буде водночас і гіркий, і солодкий, і смішний, і сумний... "Мікі 17" не став якимось одкровенням, а швидше можливістю для корейця, маючи більший бюджет та хороших американських акторів, масштабувати своє вміння, відправити його буквально і фігурально в космос. Вийшло досить цікаво, хоч варто зауважити, що і досить комерційно. Не скажу, що це погано, бо Голівуд - це постійний бізнес і свої ідеї режисер передав, проте відчувалось, що "чорнухи" могло бути й більше, та десь продюсери стримали цей запал.


Хоч і без цього вийшло просто вражаюче. Паттісон, якого тут дуже багато, і в різних характерах, показує, що може бути досить вдалим вибором для ролі такого собі недалекого простака та/або жорсткого чувака (перше вдається йому краще). Руффало взагалі видає оскароносну роль другого плану, перетворюючи свого нарцистичного трампівського персонажа в абсолютний образ багатьох сучасних політиків. Просто браво! По сюжету тут і там розкидані натяки та прямі порівняння, алегорії та метафори на сучасний світ, персонажі живі, і кожен із своїми джмелями в голові. Друг, який набрав на тебе кредитів, ти, який фатально невпевнений в собі і виниш себе у випадку в дитинстві, сильна жінка, яка притягує до себе і утримує, планета, яка котиться в тартарари, пошук чогось кращого в словах пройдисвіта-демагога-телезірки, маніпуляції для мас, бажання знищити чуже і незрозуміле, а не сприйняти і зрозуміти його, знайомство із сильною своєю половиною і страх її. А ще про любов, екологію та політику...


Багато всього у цьому "Мікі 17", дивишся із захватом та не зважаєш на достатній хронометраж. Всі питання підняті та достатньо розкриті. Лише одне без відповіді: "Мікі, а як це вмирати, які почуття?". Може, воно і краще, без відповіді, бо після перегляду фільму кожен зможе зрозуміти і знайти правильну для себе. детальніше