Рецензія №1057

"Міккі 17"
У далекому майбутньому люди в масовій кількості колонізують інші планети, вишукуючи потрібні місця для переселенців. Але розвідка незнайомих місць часто призводить до смертей - тоді ж у хід пускають "субститут" земних добровольців, чиї тіла копіюють після нещасних випадків чи фармацевтичних експериментів.

Одним із "субститут" стає невдаха Міккі (Роберт Паттінсон), який бажає втекти з Землі куди подалі. В умовах, де існують технологічні 3D-принтери, людське життя коштує не більше, ніж життя дрібної комахи.

І хоч нові копії Міккі мають спогади оригінальної версії, кожна з них відрізняється за темпераментом і типом мислення.

Ну і куди ж у фільмі без фірмової для режисера Пон Джун Хо критики - дістається в "Міккі 17" і колоніалізму, інноваційним технологіям, екологічним проблемам...

На космічному кораблі вираховують навіть калорії. У якийсь момент відмінність між соціальними кастами відчувається чіткіше, ніж то було в адаптації "Крізь сніг" але Джун Хо знаходить певний баланс, утримуючи на чаші терезів найважливішу проблему двадцять першого століття і шалену сатиру.

Але "Міккі 17" все ж таки складно назвати повноцінним комедійним проектом, через призму гротеску і абсурду, режисер висміює всіх і вся, піднімаючи на обговорення
соціальні проблеми сучасного суспільства.

Це фільм того самого автора
Пон Джун Хо якого ви так сильно любите за "Спогади про вбивство" "Паразитів" "Окче"