28 років по тому

Стилістику фільмів Денні Бойла важко сплутати з кимось з інших. Оскароносний режисер вже довгий час знімає те, що цікаве йому і в цікавій йому манері. Твори різнопланові, іноді цікаві, іноді не надто вдалі, але практично завжди очікувані прихильниками та досить неоднозначні.


Чи варто було повертатись до зомбі-теми після "мумбайського мільйонера" і "127 годин"? Важко сказати... Але режисер вирішив, значить треба. Тим більше сценарист фільму 2002 року Алекс Гарленд теж тут. Карти ніби склались, і як не зіграти на ностальгії. Популярна зараз фішка.. Тим більше це ж ціла трилогія ще має бути. Тому і фільм виглядає дійсно як початок чогось... А що далі, то вже буде видно.


Та повернемось до самих "28 років...". Якщо Ви прихильник зомбо горорів, жахастиків з тими ходячими мерцями чи щось типу того, прошу - проходьте повз. Це кіно не про зомбі, а про людей, яким ці зомбі заважають жити, не про виживання, а про любов сина і матері, не про апокаліпсис, а про будні селюків на фоні гарної британської природи, де олені бігають поруч із мертвяками, а кількість чудернацьких персонажів і вчинків цих персонажів на хвилину хронометражу зашкалює.


Повторюсь, Бойл зробив кіно, близьке йому і його фанам до смаку. Воно стильно знято, з цікавим монтажем та операторською роботою. І знову ж це все на любителя. Комусь оці загравання із зйомками з айфона здадуться дурістю, однак мені було цікаво побачити кінофільм саме з такого ракурсу. А от до сценарію чи то Гарленда, чи то Гарленда-Бойла є питання... Історія нагадує медитативну і досить умовну подорож дорослішання та любові до матері, і не сподобається багатьом, а особливо тим, що чекають, що зараз хтось когось буде вбивати і гризти. У "28 роках потому" цього не бракує і воно гарно та криваво подано, але це абсолютно другий план. Іноді фільм згадує, що він занадто серйозний, та з'являються смішні, хоч і не зовсім доречні жарти про "алергію на молюсків". Іноді суворі будні переміщуються з п'яними вечірками, а подорожі полями Британії кривавою стріляниною. А любов, смерть та відданість сплітаються у міцний клубок із народженням та звіриною натурою. Ось така пасторальна картина.


Герої у більшості своїй дуже схематичні, тому приємно коли зявляється Рейф Файнс у ролі цікавого шаленця, але його дуже мало. Хлопчина у головній ролі старається, однак все дуже натягнуто. Здається, що сценаристам їсти не давали, тому все так кволо... Звичайно, тут можна шукати підтексти у діях героїв, їхніх недомовках, мовчазних поглядах з-під лоба, та це все треба сприйняти і перед тим настроїтись. Інакше буде розчарування...


Щодо мене - я настроївся і спробував знайти глибину в діях персонажів та їхніх намірах. Та все ж у фіналі складається враження, що автори банально не змогли знайти баланс між традиційністю та оригінальністю, і зробили фільм більше для критиків та їхніх фанів, аніж для широкого кола глядачів. Можливо, так і було задумано... Але навіщо тоді було знімати саме продовження історії зомбі-апокаліпсису? Риторичне питання... детальніше