Життя Чака

Окей, уявіть собі: звичайний мужик на ім’я Чак живе собі життям, ніби все стандартно, а потім раптом фільм починає показувати його життя у зворотному порядку. Спершу думаєш: «Що це за хрінь?» — а потім розумієш, що це як лупа на кожну маленьку дрібницю, яка колись здавалася неважливою.

Тут немає спецефектів, тут немає вибухів і погонь. Є лише Чак, його вибори, його втрати і радість, що проскальзує між кадрами. Дивишся і ловиш себе на думці, що хочеш пожити кожну мить так, як він, хоча б трішки чесніше, трішки відвертіше.

Фільм одночасно і сумний, і трохи дивний, і вражаючий. І Хіддлстон тут просто кайфує, навіть без епічних костюмів — весь його талант у дрібних поглядах і рухах, які говорять більше, ніж слова.

Короче, це кіно про життя, як воно є: красиве, несподіване і трохи боляче. Після нього сидиш і думаєш: «А я взагалі щось роблю правильно?» детальніше

Коли йдеш на фільм по Кінгу, зазвичай чекаєш монстрів, містики чи хоча б якогось трилера. А тут... нічого такого. "Життя Чака" – це взагалі не жахи. Я поставив 8/10, але чесно, цей фільм мене реально сильно зачепив і змусив добряче задуматись. Стівен Кінг справді геній, і ця історія – ідеальний доказ.

Найцікавіше у фільмі – його структура. Нам показують історію не з початку до кінця, а рівно навпаки. І це не просто для краси, в цьому вся суть. Фільм складається з трьох частин.

1. Початок фільму (насправді кінець життя Чака).
Нам показують, як світ буквально розвалюється: землетруси, зникає інтернет, люди в паніці. Схоже на кінець світу. І тут найдивніше: по всьому місту висять плакати і білборди з обличчям якогось звичайного мужика. На них написано: «39 GREAT YEARS! THANKS CHUCK!». Сидиш і не розумієш: хто цей Чак і чому про нього всі говорять під час апокаліпсису?

2. Середина фільму (золоті роки Чака).
Потім нас різко кидає в минуле. Світ ще нормальний, ніякого кінця світу. Ми бачимо цього самого Чака, він успішний хлопець, працює в банку. І от одного дня він просто йде по вулиці, чує музику і починає танцювати. Просто так, на очах у всіх. Це не якийсь божевільний вчинок, а момент чистого кайфу від життя. Саме ця сцена показує, якою людиною він був – тим, хто міг знайти радість у звичайному дні.

3. Кінець фільму (дитинство Чака).
А в самому кінці нам показують, з чого все починалося – дитинство Чака. Він ріс з дідом і бабцею, і в їхньому будинку була таємнича кімната на горищі, куди йому забороняли заходити. Там він вперше стикається з ідеєю смерті, привидів і того, що в кожному домі є свої секрети. Тут з'являється персонаж Марка Гемілла (Люк Скайвокер!), і його розмова з малим Чаком – один з найсильніших моментів.

І от коли ти додивився до кінця, до тебе доходить головна фішка. Весь той апокаліпсис на початку – це не справжній кінець світу.

Це метафора. Це те, що відбувається в голові у Чака, коли він помирає від пухлини мозку в 39 років.

Будинки, що руйнуються – це його спогади, які зникають.

Люди, що прощаються – це всі, кого він знав.

Білборди "Дякуємо, Чак!" – це його мозок, який дякує йому за прожите життя.

Тобто, коли помирає одна людина – для неї помирає цілий Всесвіт. І Кінг придумав, як це геніально показати. Саме тому фільм іде задом наперед. Спочатку ми бачимо, наскільки величезним і важливим був його внутрішній світ, а потім дізнаємося, з яких маленьких, простих моментів він складався: з дитинства, з будинку з привидами, зі спонтанного танцю на вулиці.

Фільм дуже неспішний. Тут немає екшену, різких поворотів сюжету. Він просто повільно пливе, як спогад. Якщо ви не в настрої для чогось такого медитативного, може стати трохи нудно. Це точно фільм не під попкорн, а для того, щоб сісти й подумати.

"Життя Чака" – це дуже крута ідея, загорнута у фільм. Він про те, що кожне, навіть найпростіше життя – це цілий космос. Фільм не лякає, а навпаки, змушує цінувати те, що маєш. Після перегляду хочеться подзвонити рідним і просто порадіти новому дню. Дуже раджу, якщо хочеться подивитися щось розумне і душевне. детальніше