Таксист

Тонка межа між цивілізацією і варварством - не нація, не мова, не релігія. Це - обставини. Це моральний вибір, який ми робимо перед лицем страху.

Це історія про справжню журналістику. Не про газетну проституцію, не про владилизство, не про стерв’ятників, які торгують сенсаціями заради переглядів. А про тих, хто йде першим. Хто перелітає океани заради правди. Хто знімає не відео - а ризикує життям.

Фільм умовно ділиться на три частини.

Перша - знайомство. Дещо в комедійній формі ми бачимо життя Кім Ман-Соба - таксиста. Людини, затиснутої між злиднями та обов’язками. Жертви не лише обставин, а й власної пасивності. Поруч - Юрґен Хінцпетер, німецький журналіст. Його фраза - "Журналіст не має бути в комфорті" - не просто слова. Це кредо. Це виклик. Це демонстрація характеру.

Друга - дорога в пекло. Стилістика змінюється раптово, шоково, без поворотньо. Фільм більше не грає з нами - він б’є в обличчя. Ми разом із героями занурюємось у Кванджу - місто, вкрите кров’ю. Жорстоке, безглузде, державне знищення студентського протесту за демократію. Постріли, кийки, зґвалтування, вбивства - і тиша по телебаченню.

Атмосфера нагадує Майдан. По один бік - громадяни, які прагнуть свободи. По інший - броня, автомати, наказ вбивати. І в цьому хаосі - журналіст з камерою. Не герой, лише свідок. Людина, яка повинна показати те, що світ не хоче бачити. Правду. Але спочатку хтось має її принести. Криваву, брудну, але справжню. Камера Хінцпетера - єдина зброя проти забуття.

Третя частина - тиша. Сучасність. Реальні кадри. Живі свідки. Люди, які все ще носять у серці те, що сталося. Вулиці вже не чують пострілів, але кожен камінь пам’ятає. Камера з художньої стає документальною. Це не післямова. Це - вирок.

Та фільм - не лише про журналіста. Він про вибір. Про простого чоловіка, який хотів заробити кілька вонів. Але, опинившись у вирі подій, не втік. Кім Ман-Соб не шукав правди. Але вона знайшла його. І зробила свідком. А згодом - героєм. Його зміна - це серце фільму. Спершу він просто везе клієнта. Потім - допомагає. А потім - рятує. Не лише журналіста, а й саму історію. Бо правда, яку вивіз у своїй машині цей чоловік, стала символом. Історією, яку більше не можна стерти. Навіть якщо весь світ мовчатиме.

"Таксист" - це не просто драма. Це кінематографічне свідчення. Фільм не грає на сльозі - він ставить запитання. І найголовніше з них: а що зробив би ти?

Бо між цивілізацією та варварством - завжди лише одна межа: твій вибір. детальніше

Повстання Кванджу є постійною темою в південнокорейському кіно, серед найвідоміших зразків якого - "A Petal", "National Security" та "May 18". Фільм засновано на реальній історії про водія таксі та його пасажира, німецького репортера. Він ґрунтується на спілкуванні німецького журналіста Юрґена Гінцпетера з південнокорейським таксистом Кім Са Боком. Оскільки особистість і справжнє ім'я Кіма були під час створення фільму невідомими (Гінцпетер знав його лише як «Кім Ман Соб»), більшість елементів щодо його життя та подій, що відбулися з ним за межами Кванджу, вигадані. В кінці фільму надано інформацію про цих людей.

Історію можна розділити на дві частини. Перша менша за хронометражем відбувається в Сеулі і має дещо комедійний стиль. Деякі драматичні епізоди все ж присутні, через його стосунки з дочкою, але вони незначні. Друга частина відбувається після їхнього прибуття до Кванджу, і фільм перетворюється на досить потужну драму, яка час від часу переходить у екшн-трилер. Тут також є декілька розважальних моментів, як, наприклад, сцена в будинку Те Сула, але саме драма домінує в цій частині.

Технічно фільм вражаючий, з досить точним зображенням епохи, що відображено в одязі, автомобілях, музиці та будинках. Операторська робота, монтаж та постановка теж на висоті.

Фільм мав помітний комерційний успіх, став другим найкасовішим фільмом 2017 року в Південній Кореї. Був обраний для південнокорейської заявки на «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою 2018 року.

Таксит - це чудовий фільм, який треба подивитись кожному. детальніше