Лузга

"Лушпиння/Лузга" (2011) — це невигадливий, але атмосферний містичний фільм про компанію молодих друзів, які після нещасного випадку опиняються в пастці посеред безкрайнього кукурудзяного поля. Ідея, звісно, не нова і рясніє кліше, але стрічка має щільну атмосферу клаустрофобії, не заморочений сюжет і тримає в напрузі весь свій короткий хронометраж, пропонуючи глядачеві класичний горор на один вечір без зайвих претензій на шедевр.

Сюжет: Компанія молодих друзів вирушає в поїздку за місто, але їхня подорож різко обривається через несподівану аварію: на автомобіль нападає величезна й агресивна зграя ворон. Машина розбита, зв'язку немає, а навколо розкинулося безкрає, похмуре кукурудзяне поле, з якого не видно виходу. Намагаючись знайти допомогу, герої натрапляють на покинуту міні-ферму та самотній стовп із моторошним опудалом. Дуже швидко вони розуміють, що поле — це справжній живий лабіринт, де за ними хтось полює. Кожен крок уперед наближає їх до жахливої розгадки цього місця, звідки живим вибратися майже неможливо.

Фільм знято за мотивами однойменного короткого оповідання Брайана Евсонга "Лушпиння", яке було опубліковане у 2005 році. Щоправда, для екранізації режисер та сценарист Бретт Сіммонс (для якого це був режисерський дебют у повнометражному кіно) суттєво розширив сюжет і додав нових деталей про міфологію ферми.

Плюси фільму:
· Фільм не затягнутий (триває близько 80 хвилин). Події розгортаються практично з перших хвилин — після швидкого нападу зграї ворон на автомобіль героїв сюжет одразу переходить до активної фази у кукурудзяному полі.
· Для малобюджетного горору фільм знятий дуже охайно. Оператор уміло працює з глибиною різкості, кадрами та кутами зйомки, завдяки чому кукурудзяне поле виглядає атмосферно, тривожно й естетично.
· Головні герої не дратують так сильно, як це часто буває в слешерах. Крім того, сценаристи ламають класичні шаблони жанру, вони щиро намагаються допомагати одне одному.
· Кукурудзяне поле зазвичай асоціюється з простором, але режисер вдало перетворює його на справжній "лабіринт-пастку". Високі стебла створюють відчуття глухих стін, замкненості та повної ізоляції від зовнішнього світу, що підсилює тривогу.
· У багатьох слешерах час витрачається на довгі любовні лінії, сварки на рівному місці чи підліткові драми. У «Лушпинні» герої одразу опиняються в екстремальній ситуації, тому фокус тримається саме на виживанні.
· Фільм не намагається здаватися чимось більшим, ніж є. Це чесний, прямолінійний категорійний горор для вечірнього перегляду, який повністю відпрацьовує свій невеликий хронометраж без провисань усередині.
· Дизайн головного лиходія (опудала) та його похмурих масок виконаний якісно, з огляду на обмежений бюджет.

Мінуси:
· Сценарій намагається пояснити правила надприродного світу та історію ритуалу, але робить це незграбно. Деякі сюжетні ходи та правила "перетворення" залишають багато запитань.
· Самі герої прописані дещо поверхнево. Глядачеві важко прив'язатися до когось конкретного чи сильно переживати за них, бо їхні характери намальовані "широкими мазками".
· Сценарій збирає всі можливі штампи піджанру сільських горорів. Група молоді у глушині, зламана машина, таємниче поле, зле прокляття, мовчазні монстри — все це глядач бачив десятки разів у набагато кращому виконанні.
· Фільм не пропонує жодної свіжої оригінальної ідеї чи несподіваного повороту у концепції. Це ми вже бачили багато разів.

Режисура: Для повнометражного дебюту це доволі непогана робота. Бретт Сіммонс добре розумів обмеженість свого бюджету і намагався витиснути максимум із єдиної локації, тримаючи темп за рахунок короткого хронометражу (близько 80 хвилин). Режисер успішно уникає провисань у першій половині та задає правильний містичний тон. Проте в режисурі відчувається брак досвіду в побудові глибокого саспенсу: ближче до середини фільму стрічка втрачає напругу через монотонність дій героїв, а кульмінація виглядає дещо змазаною.

Монтаж динамічний, особливо на початку та під час екшен-сцен (наприклад, напад ворон). Стрічка не здається перетягнутою, переходи між кадрами чіткі. Проте в моменті кульмінації та наприкінці відчувається дещо різка кліповість монтажу, яка інколи використовується для приховування бюджетних обмежень (наприклад, щоб замаскувати простоту вбивств або здешевити криваві ефекти).

Мій коментар: На диво непоганий горор. Візуально фільм зібраний непогано — операторська робота справді намагається занурити глядача в цей незручний, панічний лабіринт із кукурудзи. Щоправда, є відчуття, ніби стрічку знімали десь у кінці 90-х))).
До акторської гри питань особливих немає — вона стандартна для жанру. А от класична “героїчна” тупість, звісно ж, на місці. Окремий “респект” Брайану — просто геній мислення, видатний тіп. Той, що в окулярах, ніби й розумніший, але часом творив дивні речі. Про решту персонажів і казати нічого.
Звісно ідея не нова,часткова схожість з  "Дітьми кукурудзи" (1984) чи "Опудалом" (1988) очевидна з перших хвилин. Але при цьому фільм має свою щільну атмосферу і не намагається здаватися чимось більшим, ніж є. Спокійно виправдовує свій хронометраж на один вечір. З невеликою натяжкою: 6/10 детальніше