Нічого собі поїздочка 2

"Нічого собі поїздочка 2: Смерть попереду" (2008) — це пряме продовження популярної трилер-франшизи про моторошного психопата на багатотонній вантажівці на прізвисько "Іржавий Цвях", який перетворив безкраї американські автошляхи на власну мисливську територію. Змінивши орієнтир із тонкого психологічного саспенсу оригіналу на брутальний, кривавий та безкомпромісний слешер, сиквел кидає нову групу легковажних молодих людей у жорстоку гру на виживання.

Про що фільм?
Четверо друзів вирушають у драйвову автоподорож до Лас-Вегаса. Посеред глухої пустелі їхня машина ламається, а зв'язок зникає. Шукаючи порятунку, молоді люди припускаються фатальної помилки: знайшовши покинутий будинок, вони "позичають" чужу автівку з гаража, залишивши записку. Вони не знали, що гараж належить "Іржавому Цвяху" моторошному далекобійнику-психопату. Для нього цей вчинок — особиста образа, за яку він покарає.

Плюси фільму:
· Стрічка має досить короткий хронометраж (близько 90 хвилин) і швидко входить у фазу активних дій. Герої практично відразу потрапляють під приціл маніяка, завдяки чому фільм не затягується і тримає високий темп.
· Наприкінці 2000-х багато B-movie вже активно зловживали дешевою комп'ютерною графікою (CGI-кров'ю). У сиквелі ж більшість сцен каліцтв та вбивств зроблені "по-старому", за допомогою якісного практичного гриму та муляжів, що додає сценам натуралістичної та огидної переконливості.
· Фільм добре передає відчуття ізоляції. Занедбані пустельні шосе, випалена сонцем місцевість, сухі каньйони та порожні заправки створюють потрібне відчуття пастки: сховатися ніде, а цивілізація — за сотні кілометрів.
· На відміну від першої частини, де маніяк існував виключно в кабіні вантажівки та на рації, тут глядачеві показують його лігво — покинуту занедбану ферму/майстерню. Це додає деталізації його побуту, показуючи, що він займається цим роками і має підготовлену базу для катувань.
· Сценарій ставить персонажів у ситуації розколу: маніяк змушує дівчат обирати, чим вони готові пожертвувати заради порятунку інших. Це додає елемент психологічного конфлікту всередині самої групи, а не лише протистояння зовнішньому ворогу.

Мінуси:
· Оригінал був тонко побудованим дорожнім трилером. Сиквел же повністю позбавлений саспенсу й перетворився на пересічний, місцями шаблонний B-movie з великою кількістю насилля замість атмосфери.
· У першому фільмі маніяк був загадковою, майже міфічною постаттю, яка мстилася підліткам за нерозумний розіграш. У другій частині його перетворили на звичайного клішованого психопата-вбивцю, який убиває повію на початку просто так і володіє "всезнанням" та безпідставними надздібностями (знає кожен крок героїв без логічного пояснення).
· Фільм зібрав майже всі штампи жанру: поганий зв'язок у потрібний момент, дурні рішення потерпілих.
· Погана хімія персонажів. Якщо в першій частині брати та хлопець із дівчиною виглядали як справжні брати та пара, що кохає одне одного, то в сиквелі все виглядає зовсім не так.
· Персонажі Пола Вокера та Стіва Зана навіть не згадуються як попередні жертви, що повністю відрізає сиквел від подій оригіналу.
· Введення персонажа Ніка (готичного рок-хлопця з дредами та зухвалою поведінкою). Його поведінка настільки неадекватна в умовах реальної загрози, що це викликає роздратування.
· Через те, що сюжет тримається виключно на шок-контенті (тортури та раптові вбивства), після першого перегляду фільм втрачає будь-яку інтригу. На відміну від першої частини, яку цікаво переглядати заради деталей та атмосфери, сиквел не пропонує жодного прихованого підтексту.

Режисура: Луї Морно — досвідчений режисер кіно категорії B ("Кажани", "Гірше не буває"). Його головним завданням було створення динамічного, видовищного атракціону з мінімальними витратами. Морно добре тримає темп: у фільмі немає "зависань", дія швидко переходить від експозиції до екшену. Проте йому бракує авторського бачення та власного стилю. Він просто копіює візуальну мову популярних на той час франшиз ("Пила", "Техаська різанина бензопилою"). Він не зміг (або не мав завдання) вибудувати тонкий психологічний саспенс, віддавши перевагу прямолінійній "брутальності".
Про сценарій сказати нічого: повторення, повторення, повторення.

Актори: Ніккі Ейкокс (Мелісса) — головний акторський якір фільму. Вона органічно відіграє перехід від переляканої дівчини до розлюченого борця за життя. Її емоції переконливі. Решта акторського складу зіграла погано. Діалоги звучать фальшиво, емоції перебільшені, а персонаж Кайла Шміда (Нік) дратує своєю штучною "неадекватністю".


Локації: Зйомки проходили в Канаді, але локації безлюдних автошляхів, занедбаних автозвалищ та пустельних заправок підібрані вдало. Вони створюють відчуття відрізаності від світу.
Декорації будинку маніяка: інтер'єр лігва "Іржавого Цвяха" виконаний у класичному занедбано-іржавому стилі (брудні стіни, застаріла техніка, інструменти катування). Це виглядає стереотипно, але виконано якісно й деталізовано.

Оригінальна "Нічого собі поїздочка" вийшла у 2001 році і, хоча зібрала помірні збори, згодом набула культового статусу на домашньому відео. Студія 20th Century Fox довгий час не наважувалася на продовження, аж поки у 2007–2008 роках ринок direct-to-video хорорів не став надзвичайно прибутковим завдяки успіху франшиз "Пила" та "Поворот не туди". Сиквел запустили у виробництво з мінімальним бюджетом саме для цього ринку.

· Орієнтовний бюджет становив від $2 000 000 до $5 000 000 (а не $23 млн, як багато хто помилково думає).
· Продано понад 200 000 копій фільму.
· Загальний дохід лише від продажів DVD у США: близько $4 307 361 (без урахування доходів від міжнародних дистриб'юторів, Blu-ray, цифрової оренди та ТБ-прав).
· Оцінка фільму на Rotten Tomatoes: від критиків — 27%, від глядачів — близько 28–30%.

Мій коментар:
Загалом фільм являє собою типовий середняк. Якщо перший фільм робив ставку на саспенс і тривожну атмосферу, то сиквел повністю змінив курс, пішовши шляхом естетики "Пили". Тут чимало кривавих сцен, болісних тортур та натуралістичного практичного гриму (відрубані пальці, психологічний тиск), що особисто для мене скоріше мінус, бо атмосфери тут немає.
Звісно, оригінал 2001 року також не є винахідником жанру з точки зору концепції, проте там це працювало набагато краще. У другій же частині вторинність б'є в очі: це вже не напружений дорожній трилер, а "м'ясо заради м'яса" та суцільна збірка жанрових кліше.
Із беззаперечних плюсів можу виділити хіба що якісні натурні пейзажі. За своєю атмосферою та вайбом стрічка чомусь асоціюється з такими роботами, як "Пагорби мають очі"(2006), "Вовча яма"(2005) та "Вантажівка"(2010).
Фільм виключно на один раз, а перша частина на голову вища. Дивитися чи ні — вирішуйте самі. детальніше