Утама

У посушливому високогір’ї Анд, серед безкрайніх просторів Альтіплано, літнє подружжя кечуа — Вірджиніо та Сіса — доживає свої тихі й важкі дні в самотності, оточене горами та суворою природою. Вірджиніо тяжко хворий і відчуває наближення смерті, але намагається приховати свій стан від дружини, з якою прожив усе життя. Попри втому й біль, вони продовжують щоденні справи: випасають лам, доглядають дім і терпляче чекають дощу, який так і не приходить.
Посуха дедалі сильніше виснажує землю й людей. Сільський колодязь висихає, і Сіса щодня змушена долати довгий шлях до річки за водою разом з іншими жінками з навколишніх сіл, які збираються біля останнього джерела життя. На тлі цієї суворої реальності до них приїжджає онук Клевер, який давно живе в місті й уже не розуміє рідної мови своїх дідуся та бабусі. Він намагається переконати їх залишити рідний край і переїхати до міста, де Вірджиніо зможе отримати медичну допомогу. Але для старого подружжя покинути землю, з якою пов’язане все їхнє життя, означає втратити частину самих себе.