Дванадцять мавп

"12 мавп" Террі Гілліама – це захоплива та візуально приголомшлива науково-фантастична антиутопія. Фільм майстерно поєднує елементи трилера, драми та подорожей у часі, розповідаючи історію Джеймса Коула, якого з постапокаліптичного майбутнього відправляють у минуле, щоб запобігти смертоносній пандемії. Брюс Вілліс чудово втілює образ змученого Коула, а Бред Пітт демонструє вражаючу гру в ролі ексцентричного пацієнта психіатричної лікарні.
Гілліам створює похмуру тривожну атмосферу, та заплутаний сюжет, який тримає в напрузі до самого кінця. Фільм змушує задуматися над питаннями долі, пам'яті та сприйняття реальності. "12 мавп" – це не просто наукова фантастика, а глибока та провокаційна кіноробота, яка залишає тривалий слід після перегляду. детальніше

Багатошаровий фільм для неквапливого осмисленого перегляду, який щоразу розкривається глядачеві під дещо іншим кутом.
Переглядав стрічку тричі і кожен раз відкривались нові аспекти, які спочатку не були настільки очевидними.

Незважаючи на те, що тема смертельної епідемії внаслідок людської діяльності являється основною сжетною лінією, "12 мавп" не просто чергове застереження людства від бездумного та деструктивного відношення до
розвитку власної цивілізації, а скоріше філософські роздуми на тему усвідомлення певною частиною людства розвитку "не в ту сторону" та нездатності сприйняти реальність і що буде, якщо подібними питаннями буде
замислюватись людина, яка має доступ до сили здатної змінити саму суть речей. Зрештою, більшість з нас, хоча б інколи, відчували розчарування в цьому світі, в людстві та відчуття, що "цивілізація прямує дещо в хибному напрямку"
колись не колись, але з"являлось в нашій свідомості. Режисер вдало апелює до цього екзистенційного відчуття і це одна із вагомих причин чому цей фільм залишає відбиток у нашій пам"яті.
Повністю зрозуміти основну ідею стрічки нам допоможе концепція "маніхейства", яка виражається в тому, що у кожної свідомості є тяга як до життя так і тяга до смерті (самознищення) і маніхейство це саме про друге.
12 мавп підносить цю тезу, свідомо чи несвідомо, на якісно новий рівень.

Навіть на той час питання подальших перспектив розвитку людства та потенційні ризики враховуючи всі аспекти людської природи бентежило багатьох мислителів та творців, що, власне, і виливалось
в більш, або менш відомі роботи на кшталт: Зараження 1995р, Епідемія 1995р чи навіть всіма улюблена Матриця де в якості вірусу виступають самі люди. 12 мавп вирізняється на фоні них усіх.


Режисер Террі Ґілліам вирішив загорнути ці філософські теми актуальну на той час тему подорожей в часі, що йому чудово вдалось. Подібний хід ризикований через те що концептуально важко з ним справитись і є доволі великі шанси
зробити все заплутамим та незрозумілим для глядача, або ж навпаки, завдяки надлишку пояснень - зробивши все прісним та очевидним. 12 мавп віртуозно грають з подорожами в часі, з загадковістю та навіть парадоксами петлі часу.
При цьому глядачу достато спокійно та неквапливо переглядати фільм, щоби зрозуміти всі сюжетні лінії та пов"язані сцени, без потреби після перегляду заходити в інтернет та читати пояснення до сюжетних поворотів.
Тема антиутопії, як ніколи актуальна, тому що зараз у свідомості більшості людей немає місця тому доборому та світлому ретрофутуризму, який мав місце в 60-х чи 70-х роках. Нам все частіше формують думку через медіа, що
для великої частини людства майбутнє буде похмурим, обмежене ресурсами, наділене безліччю проблем та стражданнями. Зрештою, ми і самі це розуміємо.

Освітлюючи основну задумку картини не можна випустити з уваги дещо менш очевидну, але так само важливу тему впливу психології на свідомість індивіда та здатність похитнути впевненість в реальності у абсолютно здорової людини.
Ми бачимо, як Коул в певних моментах фільму починає сумніватись в своєму сприйнятті реальності і навпаки - психіатр Рейлі починає занурюватись у світ Коула та намагається переконати його в тому, що саме його попереднє
сприйняття світу являється реалістю, а те, що вона йому намагалась подати за допомогою терапії - вигадка. Подібні випадки траплялись у психіатричній практиці та мають окрему назву: "Синдром Фольє а Де", або ж "індуковане марення".
Террі Гілліам вдало висвітив ці моменти і вже цей аспект фільму заслуговує на окрему похвалу тому що це ще один шар стрічки, який наштовхує на глибокі роздуми.

Так само у фільмі виссвітлена банальна, але вічна тема людської жаги до влади та здатності пожертвувати безліччю життів задля своєї власної вигоди. Розкриття цього задуму можна спостерігати в ланцюжку з наступних подій:
1) В аеропорту Коул каже своєму знайомому з майбутнього: "Вірус тут ні до чого. Справа у виконанні наказів".
2) Далі в літаку ми бачимо ту ж саму пані, яка була серед вчених майбутнього, але в літаку вона говорить антаготісту, що працює в страховому бізнесі тобто має дещо нищий соціальний статус ніж буде мати в майбутньому.
Звісно, їй буде важко вирішити проблему знаючи, що вирішення автоматично позбавить її всіх привілегій та поточного владного статусу. Тому і справа не у вірусі.

І на сам кінець звичайні людські відносини у фантасмагоричному антуражі психлікарні та, в цілому, нездорової психічно нестабільної атмосфери сприймаються зовсім інакше ніж в звичайних умовах. Відчуваєш більш виражене
співчуття героям та їхній історії. Під час філнального розвитку сюжету режисеру та акторам вдається повністю передати біль втрати.

Окремої похвали заслуговує дивовижна акторська гра Бреда Піта, Брюса Уілліса та Медлін Стоу. Саме завдяки талантам цих людей "12 мавп" зміг стати чимось більшим ніж просто артхаусним філософським витвором мистецтва.
Акторам співпереживаєш, вони вміло передають глядачу свій стан в моменті сцени, немає недогравання чи перегравання хоча в ролі психічно хворого персонажа це доволі важко зробити.
Вплетені в картину смішні моменти сприймаються органічно та розбавляють, в цілому, гнітючу атмосферу безвиході. Правильний баланс гіркого та солодкого - одна із основних ознак хорошого кіно.

З технічної точки зору все теж дуже непогано.
Незважаючи на поважний вік та архаїчні технології навіть зараз візуальна складова на достойному рівні та не виглядає сильно програшною у порівнянні з сучасними середньостатистичними фільмами вищого ешелону.
Так, декорації та костюми хотілось би бачити дещо кращими, але не забуваємо, якого року цей фільм та і те, що бюджет в нього значно менший ніж в більш менш пристойного блокбастеру, навіть на ті часи.
Вважаю, що команді вдалось ефективно та якісно опрацювати наявні ресурси та видати чудовий результат в плані цінаякість.

Резюме: Фільм вартує вашого часу і незалежно від того чи він знайде вас у якості свого поціновувача чи ні, вам буде цікаво подивитись на акторську гру молодого Бреда Піта, вже солідного Брюса Уілліса та прекрасну Медлін Стоу,
а також ще одну реалізацію подорожей в часі та декілька сюжетних поворотів пов"язаних з цим.
А тим у кого стрічка знайде дещо глибший відгук - гарантую, ви рано чи пізно захочете переглянути її ще раз. детальніше

"Дванадцять мавп" - чудовий науково-фантастичний трилер. Фільм розповідає історію про загадкову заразу, що призвела до занепаду людської цивілізації, і про спробу подорожувача у часі з'ясувати причини цієї катастрофи.

Акторська гра вражає своєю виразністю, особливо виконання Брюсом Віллісом та Бредом Піттом. Вони вдало передають глибину своїх персонажів і допомагають створити атмосферу загадковості та психологічного напруження. Режисер Террі Гілліам вміло поєднує елементи трилера, драми та наукової фантастики, створюючи неповторний стиль і настрій фільму.

Цей фільм викликає глибокі роздуми про долю людства і вплив наших дій на майбутнє. детальніше