Кримінальне чтиво

Це жанровий калейдоскоп насильства, чорного гумору та несподіваних поворотів. У ньому розповідається про пару вбивць, вимитого боксера, таємничий портфель і дружину гангстера – все це пов’язано в павутині, сплетеному незмінно стильним містером Тарантіно.


«Кримінальне чтиво» — не типова кримінальна історія. Він викидає хронологію з вікна, покладаючись на гострі діалоги та химерні персонажі, щоб тримати вас на гачку. Розмови легендарні, наповнені дотепністю, посиланнями на поп-культуру та достатньою кількістю філософських міркувань, щоб змусити вас засумніватися в значенні п'яти доларового молочного коктейлю.

А тепер персонажі? Вони — різношерста команда, кожна з яких — ходяче протиріччя. У вас є холоднокровний вбивця зі схильністю до гамбургерів, філософський гангстер із фетишем на ногах і загадкова фатальна жінка з небезпечною таємницею. Ви не хотіли б зустріти їх у темному провулку, але ви не можете не бути зачарованими ними на екрані.

Звичайно, «Кримінальне чтиво» не для всіх. Це жорстокість, вона наочна, і за нею може бути досить складно стежити через її нелінійну розповідь. Але для тих, хто бажає зробити рішучий крок, це кінематографічний досвід, не схожий на інші.

Отже, чи є «Кримінальне чтиво» шедевром? У моїх виснажених очах це до біса добре. Це фільм, який розсуває межі, переосмислює жанри та змушує вас цитувати рядки ще довго після титрів.


детальніше

"Кримінальне чтиво" має поп-культурний статус і прекрасно поєднує мистецтво з масовим продуктом. Вважаю, що цей фільм потрібно показувати на уроках історії мистецтва, коли мова заходить за постмодернізм.

У літературознавстві кінця ХХ століття постмодернізму дали такі характерні ознаки як "химерне переплетення різних стилів, синтез мистецтва й антимистецтва, гра зі словом, образом, «чужим текстом», поєднання різнорідних і несумісних елементів, наскрізна іронічність тощо".

Якщо зайти на англомовні ресурси і почитати про постмодерніське кіно, то "Кримінальне чтиво" підпадає під практично всі критерії постмодерного кіно.

1. широке використання оммажу (наслідування, жест поваги іншому творцю) або пастиша (твір, який імітує стиль або характер роботи одного чи кількох інших митців) - ✅

2. інтертекстуальність, за якої герої фільму посилаються на інші твори мистецтва або обговорюють їх - ✅

3. історії, які розгортаються не в хронологічному порядку , деконструюючи або фрагментуючи час, щоб підкреслити той факт, що те, що з’являється на екрані, є сконструйованим - ✅

Наведу один, але яскравий приклад використання пастиша у цьому фільмі – сцена, де Мія Уоллес і Вінсент йдуть до ностальгічного ресторану «Jack Rabbit Slims». Весь цей ресторан, по суті, є даниною епосі 1950-х років в США; Вінсент справедливо каже: "Це як музей воскових фігур із пульсом". Скажімо, тут є офіціанти, одягнені як культові зірки (Мерлін Монро, Бадді Холлі, Джейн Менсфілд і т.д.), на стінах наклеєні декорації в стилі американа, а столи оформлені у вигляді старовинних автомобілів. Вони навіть грають музику того часу («You Can Never Tell» Чака Беррі), під яку танцюють персонажі. Мія також використовує сленг того часу, зокрема такі фрази як "Daddy-O", "two shakes of a lamb's tail" і "don’t be square".

Крім цього, стрічка "кримінальне чтиво" дуже уважна до деталей, адже навіть банальний факт того, що Вінсент Веґа жив у Нідерландах постійно проявляється в тому, що його персонаж кожен раз скручує самокрутку, адже в Європі тоді (а нині тим більше) всі так роблять.



це без сумніву один з кращих фільмів Кветіна Тарантіно, 9 з 10. детальніше