Полуденні мережі

Дорогою додому самотня жінка підбирає тендітну квітку, а потім впускає ключ. Знесилена, таємнича пані нарешті заходить до своєї оселі і засинає у глибокому зручному кріслі. Але навіть уві сні нематеріальна темна присутність затьмарює її пообідній сон; вона намагається вловити її, але її зусилля марні. Коли замкнене середовище поступово перетворюється на лабіринт, схожий на чистилище, в будинку матеріалізуються химерні, але досконалі двійники її фізичного «я». Незабаром частиною кошмару стають старий програвач, що грає нескінченну мелодію, телефон і гострий, зазубрений ніж для хліба. Але лезо жадає крові, а жінка прагне виходу. Чи може нерозділена сутність розуму і матерії вислизнути зі свідомості?