Пожежі

“Пожежі”
“Нівчому неповинна заручниця війни”
Багатостраждальницька і нестерпно важка, місцями шокуюче глибоко-емоційна, особистісна драма життя, жінки яка співає. Матері, яка понад усе воліє знайти сина та її вже дорослих дітей, що згодом, за волею покійної відшукають батька і брата.
Історія Наваль Марван виявилась настільки душевно болючою, що я мало не збожеволів від хвилювання. Описати цей пекучий біль, просто неможливо словами, на долю однієї бідолашної, випало стільки страждань, що жодні слова не зарадять. Від побачених випробувань перехоплює дух, а серце стискається, все міцніше і міцніше, здається ще трохи і лусне від горя. Від жахіття страшних таємниць, стає лячно і ніяково. Гірка правда Наваль ошелешує, а дітям з нею, ще треба навчитися жити. Я б навряд чи зміг пристосуватися і ніякий час, не ладен був би загоїти рани.
Заглиблюватися в неймовірно заплутаний клубок наполегливих пошуків, особливо не буду, побоююсь бовкнути зайвого, тай говорити про пережите вдруге, мені духу забракне, я після першого разу, ніяк не можу оговтатись. Скажу лишень, що в ході напруженого сюжету, я зайвий раз пересвідчився, що будь які військові конфлікти - це невимовний жах, який не просто калічить, тіла і душі випадкових, нівчому невинних людей сьогодні, його страшне відлуння чується роками, залишаючи по собі страшні наслідки для поколінь, нещадно плюндруючи долі майбутніх нащадків.
Передусім хотілося б відзначити, сценарну багатогранність посилання картини. Через сімейну трагедію, автор встигає зачепити, релігійний конфлікт на Близькому Сході, громадянську війну, проблеми жінок, тему помсти та прощення і що особливо важливо, весь матеріал подається, без жодних докорів. Всі герої - жертви долі, часу та війни. Фільм нікого з них не засуджує і це викликає повагу, адже доволі складно звинувачувати людину, яку з дитинства позбавили права вибору, тут як не крути, а на війні зміни невідворотні і навіть немовля народжене в любові, у процесі виживання, цілком здатне перетворитися на монстра. Звучить доволі песимістично, проте достатньо реалістично. Бо ж навіть найсильніші зламаються, під божевільним пресингом гіркої долі.
В першій половині хронометражу, помітна деяка сирість, але друга половина пригод та пошуків, по пам’яті матері, відчутно збагачується в динаміці, напруга поступово зростає, а темп пожвавлюється і тягучість залишається позаду. До того ж головна та найважливіша інтрига фіналу, гарантовано компенсує, незначні сюжетні провисання, важкого минулого жінки, яка співає. Матері, що згодом все ж обернеться до сонця обличчям.
Атмосфера “Пожеж” - це суцільна кам’яна руїна, прекрасна і водночас максимально наближена, до жорстокого реалізму. Ворожість її жителів лякає, а краєвиди миттю заспокоюють. Вміння режисера однаково добре, правдоподібно та ефектно знімати, сонячну безмежність мертвих пейзажів, емоційні мізансцени персонажів, камерну драму і кривавий екшен, свідчить про багатогранність автора та його делікатний, заспокійливий підхід. Монотонні статичні кадри, дозволяли хвилину перепочити, від сліз й жахливих допитів, роблячи перегляд менш болючим. Наприклад сцену згвалтування, можна було б подати у всій її брудній красі, проте Вільньов приховує від нас, огидні деталі видовиська, аби остаточно емоційно не травмувати, особливо вразливих особистостей. Хоча з іншого боку, режисер предоставляє плацдарм для уяви, даруючи можливість самим припустити, що ж коїться за цими дверима. Таким чином, даючи волю глядацьким фантазіям, автор заодно, серйозно підсилює нашу цікавість. Яка крім вищесказаного підтримується за рахунок, першокласного рівня технічної складової картини. Операторська робота та музичний супровід, знаходяться на найвищому рівні, доповнюючи заплутаний сюжетний ланцюжок, різношерстими емоціями, почуттями й багатими візуальними барвами. Неможливо пройти повз потужних діалогів, слів не дуже багато, але кожне на вагу золота, від почутого з листа, мене заціпило, навіть не дивлячись на те, що я на той момент, вже знав розв’язку.
Та всю славу я беззаперечно і без жодних докорів сумління, віддаю акторам. Лубна Азабаль, просто чарівна. Актриса без залишку, віддала себе ролі Наваль. Цей біль від пережитого, виднівся у її очах, його глибину не можна осягнути словами. Все там, у її великих бездонних очах. До речі, страшний тягар матері, згодом у спадок отримали діти. Актори, які зіграли близнюків, так само тихо, без зайвих істерик, як це заведено у Голлівуді, розділили її біль, який я не побачив зовні зате, що набагато важливіше, відчув нутром всередині. По моєму саме так і виглядає, істинна акторська самовіддача, коли все зрозуміло, з одного лиш погляду.
Трагічна історія відчайдушної жінки, максимально наближена, до страшних реалій нашого сьогодення. Тому буде зрозуміла кожному небайдужому. Кожному, кого бодай якось, зачепила війна. Невблаганно, важко і напружено, без нарікань та жодних голлівудських казочок, вона покаже весь свій жах, очима матері, яка хотіла врятувати сина. 10/10.
детальніше