Йдемо в караоке!

На перший погляд легкий та розважальний фільм містить в собі набагато глибшу суть, а саме відносини сина з батьком і при цьому все значно складіше тому, що формальний біологічний батько живий, але він не відіграє у житті хлопця роль авторитетного дорослого та не розуміє його потреб, але, при цьому, щиро любить свого сина. Режисер зміг передати цей момент через парасолю та реакцію Сатомі.

В житті юнака повинен бути приклад сильного чоловіка, який зможе бути орієнтиром для нього. Бандит із якудзи відіграє саме цю роль в житті хлопя. Ми це бачимо в сцені купівлі відеомагнітофону, розмови на даху, за столом та і наприкінці по рішеннях Сатомі.

Як паралельну лінію режисер зміг тонко передати особливості буття підлітків, їхні соціальні взаємодії і при цьому всьому фільм вийшов світлим та позитивним незважаючи на непрості теми. Тут знайдеться місце і веселощам, і пустощам, і моралі, і глибоким сенсам приправлених гіркотою втрати, яку дещо згладжують в кінці для глядача. Це своєрідна особливість азіатської школи у Південній Кореї та Японії, яка заслуговує пошани.

Криміналітет дещо романтизується, але при цьому показується вся потенційна небезпека пов"язана з цим видом діяльності, що є добре, тому що для молоді потрібно розуміти ризики і що подібний шлях це завжди ходіння по тонкому льоду.

Окремо можна зауважити, що тут показане звичайне буденнне життя небагатих японців, що є рідкістю тому що зазвичай подібне не афішується.

Підводячи підсумки: Фільм підійде не всім, але він безумовно заслуговує вашої уваги та знайде свого глядача. Тут є хороша акторська гра без особливих перегравань, які так притаманні азіатському стилю, є епогані діалоги та сюжет який тримає до кінця. Від фільму не варто очікувати екшну, він не виблискує великим бюджетом, це спокійне та філософське оповідання, яке подарує вам хороші емоції та наштовхне на певні роздуми.

детальніше