Рецензія №999

Фільм є алегорією на стосунки між Світом і Людиною в абстрактному сенсі. Елізабет є Світом, який є лицемірним та брехливим, холодним і бездушним. Світ грає роль до кінця, а кінець так ніколи і не надходить. А Альма є тією Людиною, яка виплескує всю свою душу Світу, а Світ підступний і жорсткий, він тільки мовчить і не дає жодної відповіді на питання. Також сцена, де Альма розповідає Елізабет про її дитину, то це є алегорією на народження Людини, яку не зотів Світ створювати, бо він боявся її, але було вже пізно - вона зʼявилась. Людина хотіла приголубитись до Світу, спитаии в нього поради, як бути у житті, який сенс і мета Людини перебувати на Землі. Світ намагається бути ласкавим, але він грубий та несуразний, холодоний та незграбний. Все ж таки, остаточне нездолання порожнечі між ними. Навіть більше, Людина хоче мститись та робити боляче Світу, а Світ стоїк - він вистоїть будь що. Людина приходить до думки, що робила помилку, намагаючись причнити шкоду Світу і її розривають докори сумління, але пізно - безсенсовна боротьба і апатія, єдине що залишилось Людині. «Персона» надзвичайно потужна та просто неймовірна картина.