Рецензія №921

Претензійний, брутальний та інколи огидний візуальний-роман, який потрібно подивитись. Крик епохи. Сучасна класика. Історія про дорослішання людини в середовищі нав'язаних принципів, мрій та ідей. Криза чоловіків. Криза Жінок. Криза Людства! Біль та нігілізм, як способи самопізнання. Роздвоєння особистості, як спосіб показати, що в середині кожного з нас живе дві людини. Перша, та якою нас робить світ: робота на яку ми ходимо, речі які ми купуємо, люди, що нас оточують. Друга, яка може змінювати світ: йти на ризик, брати відповідальність, втілювати ідеї, надихати людей.
Я пам'ятаю як прочитав цю книгу. Стиль автора наче блендер. Беремо різні інгредієнти, скажімо фрукти, закидаємо у прозору посудину. Тиснемо кнопку. Все - ваш напій готовий. Глянувши на скоєне, ви не побачите там і натяку на вхідні дані, проте готова страва є цілком довершеною. Лінійність сюжету відсутня повністю. Чак Поланік проробив майстерну роботу, щоб передати безсоння, сплутаність думок, розкладання особистості та відчуття, коли реальність плавиться. Чудовий твір.
Фільм своєю чергою є еталонним прикладом того, як потрібно екранізувати книги. Суперечки - "що краще" - зайві. Це два абсолютно чудові твори, які доповнюють одне одного зберігаючи свою власну ідентичність та стиль автора.
Обов'язково до перегляду, бо це фільм не про насильство, а про пошуки і створення себе. У всіх культурах, усіх часів хлопчики проходили певний обряд ініціалізації, щоб стати чоловіком. "Тільки пізнав всю радість перемоги і гіркоту поразки, тільки втративши все і відчувши горе ти стаєш, справжнім чоловіком." - така природа нашого єства.