Рецензія №732

Це кіно мало бути хорошою хтивою комедією типу «Нестерпних босів» (благо, режисер той самий) або «Ми – Міллери». Принаймні на це настроювали трейлери… Як виявилось у трейлерах показали всі жарти із фільму. А сам фільм виявився драмою про життя рятувальників на пляжі. Та про все по порядку.

Жив собі на пляжі Скала Джонсон, який перейняв на себе роль головного рятувальника від Девіда Хассельхофа ще із серіалу 90-х років, керував командою красунь у купальниках, деколи сварився із поліцією про щось, а також купався в загальній славі, аж від пафосу труси тріскали. Одним словом – практично сім’я, як у Домініка Торетто. Та ось в сім’ю начальство прийняло накачаного пацана, який десь колись налажав, а тепер відбуватиме на пляжі умовне покарання. А його ж треба виховати – показати хто головний, навчити розслідувати усі заплутані справи на пляжі (жартую, на заплутані справи у сценаристів мізків не вистачило), дати зрозуміти, що він має стати частиною команди, тобто сім’ї. А тут ще й індійська красуня щось задумала, хоч і сама не до кінця розуміє що саме. І поліція не виконує своїх обов’язків – треба допомагати. У Скали дійсно голова йде обертом, стільки завдань за раз – ото драма…

От така комедія. І практично весь фільм головні герої серйозно говорять про те, як врятувати пляж, дружбу, побудувати любов. А сміятись де? Тільки в тих моментах, що показали в трейлерах, ну, можливо Вам також буде смішно від того, як героя Ефрона кожного разу називають якоюсь незрозумілою кличкою. Також є момент коли в одного хлопця застряг баклажан у лежаку. І практично все… Сумно. Але хіба рятувальникам легко?

Я не очікував від цього фільму якихось кардинальних умовиводів, іронічного гумору, сатири чи пародії, але хоча б тупого туалетного гумору могли завезти – щоб тупо «поржати». За весь фільм із затягнутим хронометражем, який сміливо можна скоротити вдвічі, у кінозалі гуртом сміялись мабуть двічі-тричі, - і це хлопці до 25 років, практично цільова категорія фільму. Але хіба вони розуміють тяжке життя рятувальників?

Сценарій – дно, акторська гра – хіба біцепсами у головних героїв та сідницями у героїнь. А весь фільм можна охарактеризувати останньою фразою героїні Пріянки Чопри. Не дивно, що кіно провалилось у прокаті – порівняно з ним однойменний серіал містив окрім елементів драми набагато більше накачаних пацанів та красунь у бікіні. Та й люди тоді були простіші, і роботи (читай – драми) у роботі рятувальників набагато менше…