Рецензія №720

Герметичний трилер (або ж свого роду сімейна драма) Косінскі свого часу вийшла насправді проривом у жанрі фільмів про людожерних монстрів. Нехитра формула - мінімум персонажів, діалогів, максимум внутрішньої та зовнішньої напруги та вміла акторська гра - мала успіх у глядача та дала старт сиквелу, хай не настільки успішному, однак все ж якісно зробленому. А там, де автори не знали, як розігнати сюжет, - вмикали флешбеки...

"День перший" в принципі, окрім місця дії та власне сім'ї героїв, не змінив майже нічого. Просто інші персонажі, яким слід бути тихо, інакше їх з'їдять. І фільм, як і попередники, побудований на пошуку способів вижити. Однак, маючи на руках ті самі карти, авторам не вдалося зібрати з них виграшну комбінацію. Фільму надзвичайно сильно бракує внутрішньої напруги, вмілого нагнітання атмосфери та акторської гри. Авторів кидає то в сторону апокаліптичного екшну, то в філософський символізм, пошуки себе, то в відпущення усіх провин перед смертю. У героїв відчайдушно мало мотивації, замість інстинкту самозбереження вмикається пошук істини та мораль. Враховуючи зав'язку, це можна зрозуміти, але, чимдалі, все більше сумніваєшся у логічності того, що відбувається на екрані, і фільм йде на дно під вагою поставлених у ньому питань.

На жаль, історія першого дня після катастрофи вийшла досить прісною та неоднозначною. А також затягнутою до неможливості. Там де автори другої частини не знали, що сказати, - вмикались флешбеки, тут - філософія. І драма сім'ї та пошук способів вижити перетворилась на мелодраму про непокірність перед смертю.

Але котик симпатичний... Та й піца, напевне, смачна була...