Рецензія №498
🎥 Я думаю для справжніх шанувальників містера Скорсезе не секрет, як режисер полюбляє у своїх картинах деталі. «Вбивці квіткової повні» не виключення. З самого початку нам поступово демонструють спочатку місцевий побут, потім скурпульозно і детально знайомлять з головними персонажами фільму. Через діалоги на початку ми дізнаємося основну сюжетну лінію і вже розуміємо що буде відбуватися у наступні три з половиною години. Це про гроші, про владу, які намагаються знищити справжні людські цінності. Це про справедливість, яка дуже часто програє, або ж люди у яких є можливість, цю справедливість душать, бо уявили з себе майже богів. Готовий закластися, що ви багато чого знайомого тут знайдете. От сто відсотків.
Цікаво тут ще й те, що у книзі (на реальних подіях), як у першоджерелі, головним героєм є агент ФБР, який приїздить розслідувати загадкові смерті індіанців. Тобто історію будували навколо нього. Скорсезе ж вирішив розказати цю історію з боку головних антагоністів. Як вони це робили, навіщо, та куди їх це у підсумку привело. Тому загалом у картині ви не знайдете бодай одного позитивного персонажа. Тут є або лиходії, або жертви. Головна жертва індіанка на ім’я Моллі (Ліллі Гладстоун), уся сім’я якої поступово знищується загадковим чином. Через те, що вони індіанці, уряд не поспішає надсилати хоча б когось для розслідування, тому вбивства продовжуються, а злочинці почувають себе більш ніж комфортно. Все це робиться звісно заради прав на нафтову землю, яка такою стала випадково. Бо коли Оседжі давали землю, їм спеціально дали найгірші землі, в Оклахомі. Ніхто і подумати не міг, що саме там "вибухне" Чорне золото, воно ж нафта. Тож не дивно, що на той час голодні до грошей американці, які вважали себе повноправними володарями на території Штатів, цілим кагортом рвонули туди. Хтось щоб добросовісно працювати, а хтось – щоб примножити свої статки в десятки разів жорстоким, та кровожерливим способом.
Скорсезе розкриває сутність людей, які готові на жахливі речі заради грошей. Він показує що таким людям буде завжди мало і вони йтимуть по головам до кінця, при цьому демонструючи з себе друзів, які наче б то готові прийти тобі на допомогу у будь яки момент. Також Мартін розкриває проблематику притіснення корінних народів Америки того часу, привертає до цієї проблеми увагу і зараз. Він любить знімати кіно про гріхи Америки, подобається йому висвітлювати всі гострі теми і найголовніше, що він не боїться того робити. За це йому респект і велике дякую.
⠀
🎞 Щодо хронометражу, камон. Це Скорсезе і він так знімає завжди. Він створює справжнє кіно, він розказує важливі історії і давайте будемо чесними. Таку історію не розкажеш за 1.20, правда ж? Воно і не потрібно, тому що як я сказав вище, Мартін створює справжнє кіно, він і є тим, хто творить кінематографічну магію.
Я колись сперечався з людьми щодо Ірландця, якого теж захейтили тому що людям було довго і нудно. Тепер я готовий сперечатися щодо цього фільму теж. Я сходив двічі за два дні і не відчув нудьги, чи бажання вийти з кінотеатру. Зрозумійте, тут кожне як вам здається зайве слово чи репліка не може бути зайвим. Тут немає чого обрізати і вирізати, бо кожна сцена яка тут є – вона має тут бути. Багацько людей в залі реагували на притаманні індіанцям ритуали чи молитви зітханнями, або репліками про те як це довго і не потрібно. Потрібно, бляха. Людина на сто відсотків заглиблює вас в історію, в побут, розказує все, що так чи інакше впливає на кінцевий результат, щоб в кінці ви видихнули і сказали: *бать, як це круто! А такі люди не хочуть цього бачити, розуміти і розбиратися у кіно вони теж не хочуть. Зрозумійте, кіно це не мультики від Марвел. Я сам обожнюю кіно комікси, але це і є Р О З В А Г А! Це – розвага! Фільми Нолана, Фінчера, Іствуда, Скорсезе, Тарантіно – це К І Н О! І якщо ви ви взяли квиток не знаючи на що йдете, не обов’язково увесь фільм трендіти як вам нудно, чи про те, що це гімно, а не кіно. Якщо так склалося, ви або стуліть писок і мовки додивляйтеся, або піднімайте сраку і йдіть з залу. Ваш фільм 11 листопада виходить. Це про наболівше. Я просто прочитав якось на днях сторі @chechevitsaaaa, де було щось подібне. Кіноетикет це теж важливо, це частина цього. Частина неймовірного процесу магії кіно. Будьте чемні, вчиться любити справжній кінематограф. І буде нам усім добре, правда ж?
⠀
🎞 Я це все до того, що такий хронометраж потрібен таким історіям. По іншому їх не розкажеш. І теж десь прочитав, що Марті якось сказав, мовляв йому 80 і він тільки зрозумів як знімати кіно. Тож чекаємо ще більш шедевральних картин у майбутньому.
Хоча я не знаю що йому потрібно зняти наступним, щоб перевершити це. Це скрупульозно, детально, з любов’ю до глядача. А що знову ж таки найголовніше, що такі історії продовжують розказувати. Люди повинні хоча б знати про них, знати усю правду, приємна вона чи ні, згодні вони з нею, чи не згодні. Факт є факт. Це правда і все.
🎬 Ви вслухайтесь в те, які тут діалоги. На перший погляд вони прості, нічого такого. Але проходить час і ти розумієш в чому їх унікальність. Вони як у житті. Такі ж. На екрані – життя. Інколи вони чудернацькі, інколи навіть смішні, а деякі сцени з розмовами дуже змістовні і врізаються у пам’ять, як оце сцена за столом між Ернстом (ДіКапріо) і Моллі.
Також хотів би приділити увагу трансформації персонажів. Той ж Ернест наприклад на початку просто недалекий хлопчисько, який повернувся з війни. Він мені дуже нагадав Падрайка з недавніх «Банші Інішеріна». Візьміть Падрайка і помістіть у цю історію. Людина з таким характером насправді легко піддається впливу і у підсумку може стати навіть холоднокровною вбивцею. От Ернест такий самий як Падрайк, тільки в інших умовах. Він наче чистий аркуш паперу, на якому бери і малюй що заманеться. І тут величезний респект не тільки Скорсезе, а і звісно тому, заради кого ми тут сьогодні усі зібралися! Леонардо ДіКапріо. Бог акторської гри.
⠀
🎭 Лео здається доходить до власного апогею. Раніше роботи містера Ді були теж неймовірними. Кожна роль заслуговувала на гучні овації. Але от наприклад з «Одного разу в Голлівуді», який вийшов тоді після 4-и річної паузи, коли він ще Оскар взяв, Лео приміряє на себе різні образи і таке відчуття, що копає у внутрішній світ своїх персонажів глибше і глибше. Це було помітно у «Не дивіться на гору» у тому ж числі. А тут, його Ернест зовсім не схожий на героїв містера Ді. Ця неймовірна і скрупульозна трансформація з одного стану в інший, приголомшила мене. Коли я читав перед цим відгуки, багато хто не цурався слів і називав роль Ернеста найкращою у кар’єрі актора. Я не сильно вірив, бо дуже часто так кажуть про кодну його роль. Але побачивши це крутезне перевтілення я повірив. Це має бути Оскар. Кілліан, вибач, але цього річ Лео краще за тебе.
Ліллі Гледстоун – це ого! Вона одним поглядом може показати відразу декілька емоцій. Від гніву, до кохання, від настроження, до неймовірно сильного болю. Вона для мене головне відкриття. Я давно не бачив настільки потужних акторок.
Чи Оскар це? Безумовно.
Роберт ДеНіро такий ж неймовірний, як і колись. Таке відчуття, що надихалася легенда Хрещеним батьком. Бо коли бачиш його персонажа, у думках відсвічують флешбеки. І згодом ти розумієш звідки вони.
⠀
🎥 Взагалі це унікальний випадок. Бо тут союз легенд. Коли ви ще побачите ДіКапріо і ДеНіро яких знімає у своїй роботі не менш легендарний Мартін Скорсезе. Вже за це фільму потрібно накидати високих оцінок, бо такого може і не статися більше в майбутньому.
Інші актори теж на своїх місцях. Виділити хіба що можу Брендана Фрейзера. Яскрава і неочікувана поява.
⠀
🎞 Технічно фільм сильний. Музика ідеальна. Одна і та ж композиція у різних варіаціях і різному темпі ідеально підкреслює заданий Скорсезе темп і атмосферу. А от операторська робота взагалі щось позаземне. На стільки точно, на стільки чітко, навіть оці повороти у статиці які не особливо люблю, тут виглядають максимально в тему і нагнітають потрібний сцені тон.
Усе інше по типу декорацій, локацій, костюмів і зачісок, гриму, та авто – кайф. Все підібрано ідеально і вписується у тематику фільму.
⠀
🍿 ВИСНОВОК
Я вважаю це найкращим фільмом року. Так детально, по кіношному красиво, скрупульозно підняти таку важливу тему міг тільки пан Скорсезе. Він видав черговий шедевр, де зібрав цілу купу видатних акторів і поставив таку атмосферу, яку мають оцінити справжні поціновувачі кінематографу як такого. Я видаю філму найвищу оцінку і чекаю виходу у цифрі, щоб знову насолодитися цим шедевром.
⠀
🍅 10/10!
Цікаво тут ще й те, що у книзі (на реальних подіях), як у першоджерелі, головним героєм є агент ФБР, який приїздить розслідувати загадкові смерті індіанців. Тобто історію будували навколо нього. Скорсезе ж вирішив розказати цю історію з боку головних антагоністів. Як вони це робили, навіщо, та куди їх це у підсумку привело. Тому загалом у картині ви не знайдете бодай одного позитивного персонажа. Тут є або лиходії, або жертви. Головна жертва індіанка на ім’я Моллі (Ліллі Гладстоун), уся сім’я якої поступово знищується загадковим чином. Через те, що вони індіанці, уряд не поспішає надсилати хоча б когось для розслідування, тому вбивства продовжуються, а злочинці почувають себе більш ніж комфортно. Все це робиться звісно заради прав на нафтову землю, яка такою стала випадково. Бо коли Оседжі давали землю, їм спеціально дали найгірші землі, в Оклахомі. Ніхто і подумати не міг, що саме там "вибухне" Чорне золото, воно ж нафта. Тож не дивно, що на той час голодні до грошей американці, які вважали себе повноправними володарями на території Штатів, цілим кагортом рвонули туди. Хтось щоб добросовісно працювати, а хтось – щоб примножити свої статки в десятки разів жорстоким, та кровожерливим способом.
Скорсезе розкриває сутність людей, які готові на жахливі речі заради грошей. Він показує що таким людям буде завжди мало і вони йтимуть по головам до кінця, при цьому демонструючи з себе друзів, які наче б то готові прийти тобі на допомогу у будь яки момент. Також Мартін розкриває проблематику притіснення корінних народів Америки того часу, привертає до цієї проблеми увагу і зараз. Він любить знімати кіно про гріхи Америки, подобається йому висвітлювати всі гострі теми і найголовніше, що він не боїться того робити. За це йому респект і велике дякую.
⠀
🎞 Щодо хронометражу, камон. Це Скорсезе і він так знімає завжди. Він створює справжнє кіно, він розказує важливі історії і давайте будемо чесними. Таку історію не розкажеш за 1.20, правда ж? Воно і не потрібно, тому що як я сказав вище, Мартін створює справжнє кіно, він і є тим, хто творить кінематографічну магію.
Я колись сперечався з людьми щодо Ірландця, якого теж захейтили тому що людям було довго і нудно. Тепер я готовий сперечатися щодо цього фільму теж. Я сходив двічі за два дні і не відчув нудьги, чи бажання вийти з кінотеатру. Зрозумійте, тут кожне як вам здається зайве слово чи репліка не може бути зайвим. Тут немає чого обрізати і вирізати, бо кожна сцена яка тут є – вона має тут бути. Багацько людей в залі реагували на притаманні індіанцям ритуали чи молитви зітханнями, або репліками про те як це довго і не потрібно. Потрібно, бляха. Людина на сто відсотків заглиблює вас в історію, в побут, розказує все, що так чи інакше впливає на кінцевий результат, щоб в кінці ви видихнули і сказали: *бать, як це круто! А такі люди не хочуть цього бачити, розуміти і розбиратися у кіно вони теж не хочуть. Зрозумійте, кіно це не мультики від Марвел. Я сам обожнюю кіно комікси, але це і є Р О З В А Г А! Це – розвага! Фільми Нолана, Фінчера, Іствуда, Скорсезе, Тарантіно – це К І Н О! І якщо ви ви взяли квиток не знаючи на що йдете, не обов’язково увесь фільм трендіти як вам нудно, чи про те, що це гімно, а не кіно. Якщо так склалося, ви або стуліть писок і мовки додивляйтеся, або піднімайте сраку і йдіть з залу. Ваш фільм 11 листопада виходить. Це про наболівше. Я просто прочитав якось на днях сторі @chechevitsaaaa, де було щось подібне. Кіноетикет це теж важливо, це частина цього. Частина неймовірного процесу магії кіно. Будьте чемні, вчиться любити справжній кінематограф. І буде нам усім добре, правда ж?
⠀
🎞 Я це все до того, що такий хронометраж потрібен таким історіям. По іншому їх не розкажеш. І теж десь прочитав, що Марті якось сказав, мовляв йому 80 і він тільки зрозумів як знімати кіно. Тож чекаємо ще більш шедевральних картин у майбутньому.
Хоча я не знаю що йому потрібно зняти наступним, щоб перевершити це. Це скрупульозно, детально, з любов’ю до глядача. А що знову ж таки найголовніше, що такі історії продовжують розказувати. Люди повинні хоча б знати про них, знати усю правду, приємна вона чи ні, згодні вони з нею, чи не згодні. Факт є факт. Це правда і все.
🎬 Ви вслухайтесь в те, які тут діалоги. На перший погляд вони прості, нічого такого. Але проходить час і ти розумієш в чому їх унікальність. Вони як у житті. Такі ж. На екрані – життя. Інколи вони чудернацькі, інколи навіть смішні, а деякі сцени з розмовами дуже змістовні і врізаються у пам’ять, як оце сцена за столом між Ернстом (ДіКапріо) і Моллі.
Також хотів би приділити увагу трансформації персонажів. Той ж Ернест наприклад на початку просто недалекий хлопчисько, який повернувся з війни. Він мені дуже нагадав Падрайка з недавніх «Банші Інішеріна». Візьміть Падрайка і помістіть у цю історію. Людина з таким характером насправді легко піддається впливу і у підсумку може стати навіть холоднокровною вбивцею. От Ернест такий самий як Падрайк, тільки в інших умовах. Він наче чистий аркуш паперу, на якому бери і малюй що заманеться. І тут величезний респект не тільки Скорсезе, а і звісно тому, заради кого ми тут сьогодні усі зібралися! Леонардо ДіКапріо. Бог акторської гри.
⠀
🎭 Лео здається доходить до власного апогею. Раніше роботи містера Ді були теж неймовірними. Кожна роль заслуговувала на гучні овації. Але от наприклад з «Одного разу в Голлівуді», який вийшов тоді після 4-и річної паузи, коли він ще Оскар взяв, Лео приміряє на себе різні образи і таке відчуття, що копає у внутрішній світ своїх персонажів глибше і глибше. Це було помітно у «Не дивіться на гору» у тому ж числі. А тут, його Ернест зовсім не схожий на героїв містера Ді. Ця неймовірна і скрупульозна трансформація з одного стану в інший, приголомшила мене. Коли я читав перед цим відгуки, багато хто не цурався слів і називав роль Ернеста найкращою у кар’єрі актора. Я не сильно вірив, бо дуже часто так кажуть про кодну його роль. Але побачивши це крутезне перевтілення я повірив. Це має бути Оскар. Кілліан, вибач, але цього річ Лео краще за тебе.
Ліллі Гледстоун – це ого! Вона одним поглядом може показати відразу декілька емоцій. Від гніву, до кохання, від настроження, до неймовірно сильного болю. Вона для мене головне відкриття. Я давно не бачив настільки потужних акторок.
Чи Оскар це? Безумовно.
Роберт ДеНіро такий ж неймовірний, як і колись. Таке відчуття, що надихалася легенда Хрещеним батьком. Бо коли бачиш його персонажа, у думках відсвічують флешбеки. І згодом ти розумієш звідки вони.
⠀
🎥 Взагалі це унікальний випадок. Бо тут союз легенд. Коли ви ще побачите ДіКапріо і ДеНіро яких знімає у своїй роботі не менш легендарний Мартін Скорсезе. Вже за це фільму потрібно накидати високих оцінок, бо такого може і не статися більше в майбутньому.
Інші актори теж на своїх місцях. Виділити хіба що можу Брендана Фрейзера. Яскрава і неочікувана поява.
⠀
🎞 Технічно фільм сильний. Музика ідеальна. Одна і та ж композиція у різних варіаціях і різному темпі ідеально підкреслює заданий Скорсезе темп і атмосферу. А от операторська робота взагалі щось позаземне. На стільки точно, на стільки чітко, навіть оці повороти у статиці які не особливо люблю, тут виглядають максимально в тему і нагнітають потрібний сцені тон.
Усе інше по типу декорацій, локацій, костюмів і зачісок, гриму, та авто – кайф. Все підібрано ідеально і вписується у тематику фільму.
⠀
🍿 ВИСНОВОК
Я вважаю це найкращим фільмом року. Так детально, по кіношному красиво, скрупульозно підняти таку важливу тему міг тільки пан Скорсезе. Він видав черговий шедевр, де зібрав цілу купу видатних акторів і поставив таку атмосферу, яку мають оцінити справжні поціновувачі кінематографу як такого. Я видаю філму найвищу оцінку і чекаю виходу у цифрі, щоб знову насолодитися цим шедевром.
⠀
🍅 10/10!
Вхід по QR (для ТВ)