Рецензія №44

Ще перед переглядом фільм справляє враження  "останнього штриха у кіноіндустрію" Мартіна Скорсезе. Такі собі "Нестримні" від світу мафіозної драми. Легендарні але вже немолоді зубри свого жанру: Скорсезе, Де Ніро, Пачіно і Пеші зібралися разом щоб повеселитися, згадати минулі часи та зняти кіно так, як колись.

Стрічка розповідає історію цілого життя головного героя з молодих років, коли він вперше зустрівся з мафією, до глибокої старості. На перший погляд, перед глядачем звичайна "Скорсезівська" гангстерська драма з хорошим сюжетом, атмосферою, що затягує, браком динамічних сцен і зірковим складом акторів. Але емоції починають сильніше звичайного грати, коли спочатку бачишь обличчя Де Ніро і Пеші, змолоджені гримом і комп'ютерною графікою, а згодом їх справжні обличчя зі справжніми зморшками. Стає здебільшого сумно від усвідомлення того, що твої герої дитинства, мабуть, востаннє збираються разом в одному фільмі, адже після виходу картини режисер заявив, що вона, можливо, була його останньою.

Але якщо абстрагуватися від акторського і режисерського складу, і аналізувати фільм у вакуумі, то у нього виявиться один істотний недолік. Він є ну надто затягненим. Три з половиною години, при такому неквапливому розвитку сюжету і майже повній відсутності екшену, відчуваються як ну надто довгий метраж, навіть для поціновувачів. Наприклад, статистика сервіса Netflix каже про те, що у перші віхідні лише п'ята частина усіх користувачів додивилася фільм до кінця.

"Ірландець", дійсно, мало чим може сподобатися глядачеві, який слабо знайом з творчістю Скорсезе, Де Ніро та інших вищеперелічених зірок. Проте усім шанувальникам класичних гангстерських драм фільм рекомендується до перегляду.