Рецензія №2873

Багно (2013) — британська (що відчувається за кастом) певною мірою чорна трагікомедія (внесок ветерана Едді Марсана у другий план обох цих напрямків також важливий) режисера Джона С. Бейрда (був також сценаристом (адаптував) і продюсером), що вийшла » напередодні зловісних подій в Україні. Вже мінімум декілька років кіно було у списку. Воно дало натхнення мему про максимальне дивування.
Випадок, де як то кажуть, усі зірки зійшлися. Силу сюжету визначає літературне першоджерело Ірвіна Уелша (trainspotting), що дуже соковито пише про похмуру "нижню" Шотландію. Джеймс МакЕвой мабуть в принципі наймолодший із найкращих акторів як таких і головна роль тут його магнум опус. Кіно летить на одному подиху, відповідає оригінальній назві Filth, але оберти ближче до завершення стають справжнім одкровенням не гірше за Бійцівський клуб. Творці стрічки прокатили на потужному емоційному атракціоні. Мультиплікаційний фрагмент у титрах - дещо. Максимально зворушлива історія падіння, зради та спокути, сповнена глибокого психологізму. Сюрреалістичні рішення вельми виразні (зокрема сцени другого плану з Джимом Бродбентом у ролі психоаналітика - його гротескна зовнішність і виконання ідеально вписуються в атмосферу божевілля). Емоційні 10/10!!