Рецензія №2864

Коли сідаєш переглядати «Джиперс Криперс» через роки, легко спіймати себе на думці, що дитячі чи підліткові спогади малювали зовсім іншу картину. Колись цей фільм здавався чимось моторошним, атмосферним і невідворотно лякаючим, проте сучасний повторний перегляд розкриває стрічку зовсім з іншого боку — далеко не все в ній витримало випробування часом.

Історія починається напрочуд бадьоро й інтригуюче: брат і сестра, Деррі та Тріш, повертаються на автомобілі додому через безлюдні американські ландшафти. Їхня нудна дорога різко перетворюється на кошмар, коли вони помічають дивну, пошарпану вантажівку, чий водій з параноїдальною жорстокістю скидає щось схоже на закривавлений людський згорток у трупу старої закинутої церкви. Замість того, щоб втікати якомога далі, герої з фатальною цікавістю вирішують перевірити це місце самостійно, навіть не підозрюючи, що цим кроком відкривають ящик Пандори. Вони стають мішенню для стародавнього й невблаганного зла, яке почне на них полювати, перетворивши звичайну подорож на криваву та непередбачувану гру на виживання.

Центральна зірка й водночас найсильніший елемент усього фільму — це сам антагоніст, Кріпер. Виглядає він колоритно та моторошно: старий темний плащ, потертий капелюх, що приховує жахливі риси обличчя, а головне — масивні шкірясті крила, які ховаються за спиною. Діяльність Кріпера побудована на хижацьких інстинктах: він не просто тупий маніяк, а стародавня демонічна істота, яка прокидається на 23 дні кожні 23 роки, щоб полювати на людей, відбирати та поглинати їхні органи задля власного оновлення. Його холоднокровний розум, моторна вантажівка та здатність лякати одним лише поглядом тримають у напрузі щоразу, коли він з'являється в кадрі.

Однак якщо говорити про фільм загалом, сьогодні він виглядає значно слабкішим, ніж у пам'яті. Технічно картина старіє не найкращим чином: бюджетність проєкту тепер впадає в очі — багато сцен виглядають дуже дешево, а загальна постановочна якість видає типовий низькобюджетний жахастик. Додайте до цього неймовірну тупість головних героїв та їхніх рішень. Персонажі раз у раз роблять настільки абсурдні, нелогічні та відверто дурні вчинки (на кшталт постійного повернення туди, де на них чекає смерть, або ігнорування очевидних загроз), що замість співчуття починають викликати роздратування.

Якщо колись давно цей містичний трилер здавався атмосферною класикою і міг непогано налякати, то зараз помітно, як розвалюється сценарій. Чисто за ностальгію та атмосферу з минулого поставлю 7/10, хоча тим, хто не дивився, рекомендую разок ввечері глянути.