Рецензія №2826

1984
"Мені не потрібні твої зв'язки і я не довіряю політикам.
Макс: Ти все ще міркуєш як вуличний пацан. Якби ми слухали тебе, то, як і раніше, заглядали би в кишені п'яницям у барі!
Локшина: В чому справа — ти банкрут?
Макс: Не дій мені на нерви, Локшино! Я говорю про реальні гроші.
Локшина: (дістає з кишені пачку грошей) Ось це реальні гроші, у мене їх багато. Позичити тобі?
Макс: Будеш тягати бруд з вулиці все своє життя?
Локшина: А мені подобається вулиця, вона полегшує мені життя. Мені подобається її нюхати, вона прочищає легені. І вона мене збуджує." (с)
Дуже добре пам'ятаю цей перегляд. Літо 2016, травмував руку, стрибаючи зі сцени. Ні потренуватися, ні пограти на гітарі. Робота тоді була 5/2 9-17, увечері вирішив подивитися щось подовше зі списку тодішнього. Версія була максимальна, 4 години +-.
Епічна вийшла історія. 4 друзі, змалку разом, нічого не нагадує? Втяглися у кримінал, ну? Але теж змалку. Вулиця..
Той випадок, де довго - не вирок, а затягнуло. Це додавало атмосфери. Де Ніро в принципі король гангстерських ролей, і ця одна з тих, що коронували його. Хімія і хитросплетіння з персонажем харизматичного Джеймса Вудса - легендарні. Історія дорослішання - жива, енергійна, прекрасно передається юна хить.
Один із фільмів, де у персонажів закохуєшься. "Локшина" став своїм за екранний час. Дорікти можна хібащо романтизацією бандитизму. 9/10