Рецензія №282

Цей фільм занадто цінний, щоб обійшлося лиш коментарем, він заслуговує на рецензію!
Що ж, почну мабуть з того, що цей фільм багато в чому повпливав на моє ставлення до материнства, до поняття, якою мамою я б хотіла стати... і це ще було в мої шкільні роки)
Почнімо з початку, коли головна героїня живе лиш для себе, піклується лиш про себе, відповідає лиш за себе — і Елен задоволена цим життям! Та що там, вона навіть потішається по доброму над своїми сестрами-матусями, життя яких зовсім інше.
Однак все змінилося після смерті однієї з сестер та оголошення заповіту, бо головну героїню, одиначку, що живе показами мод та вечірками — роблять опікуном трьох дітей! Чи хотіла вона відмовитися? Чи могла? Чи тяжко було міняти своє звичне життя? Чи була вона до такого готова?
Відповіді на ці питання ви знайдете додивившись фільм до кінця, я не буду спойлерить)
Однак хотіла б звернути вашу увагу на декілька моментів: придивіться, як Елен ставиться до дітей? Як вона з ними говорить, як сама інколи ледь не плаче, коли говорить про загиблих батьків своїх племінників; придивіться до поведінки дітей, на те які вони можуть мати проблеми, думки; зверніть увагу, як себе почуває сестра з тортом ще на початку фільму, ще коли всі живі, та як, ця ж жінка вирішує проблеми); зверніть увагу на слова сусідки Нілми, бо вона мама, яка може все — за що я її дуже поважаю (і так, я пам'ятаю, що вона лише персонаж, однак дуже крутий персонаж).
Я думаю, що кожна мама у цьому фільмі показана, як сильний, крутий персонаж. Вони не ідеальні, вони теж вагаються, теж помиляються — однак від цього гіршими не стають!
З цим фільмом я не сумувала навіть після повторного перегляду, сюжет цього фільму я не забула навіть після десятки років. Чудовий акторський склад та гарна гра дозволили в повній мірі пропустити емоції героїв через себе.
Дуже раджу перегляд цього повчального творіння!