Рецензія №2781

1980)
Здається, натрапив на першу частину дилогії після перегляду Джекі Браун (тобто десь півроку тому) в розрізі фільмографії виконавця головної ролі Роберта Форстера (до речі, Тарантіно викопав його саме тут).
Якщо порівнювати з Піраньєю Джо Данте, то як черговий нащадок Щелеп у царині жахів тваринного світу, початок екранізації міської легенди на голову вищий в усьому. Є та сама захопливість, помірний комфортний темп викладення. Непоганий екологічний посил і антиглобалістичний певною мірою. Саспенс де треба і навіть кумедність на папері жорстокішої сцени. Гіперболи до рівня фантастики, але їх адекватно пояснили в процесі. Натуральні зйомки алігаторів поєднали з відносно пристойною аніматронікою, що й зараз не ріже очі. Родзинок додає достобіса колоритний стариган Майкл В. Гаццо з вусами й кабріолетом із другої частини Хрещеного батька в ролі шефа поліції. Його хрипкий голос чути крізь озвучку (як добре, що фільми тих часів не дублювали та кіномани мали змогу торкнутися оригіналу навіть із перекладом). 7/10