Рецензія №2705

1984
Уф, історія.. колись на metal-archives рецензент порівняв якійсь гурт із вищезазначеним - і це був не комплімент. Десь на протязі року (може з копійками) я дізнався про існування цього початку серії з двох-чотирьох частин (дані джерел розрізняються), але тоді не знайшов українського перекладу. На щастя, нещодавно клацнув режисера Норта Роба Райнера і побачив його субтитрований дебют.
При всьому мок'юментарному стилі стрічки не бачу її в якості комедії, радше сатири. Причому настільки реалістичної, що все це скидається скоріше на шоубіз-мелодраму. Вигаданий гурт задовго до Dethklok спромігся записати реальні альбоми, причому вельми непогані. Як візуально, так і зовні вийшла суміш топу важкої музики свого часу. Один із гітаристів зовні скидається на Оззі Осборна, басист на "Леммі" Кілмістера, наявність у складі клавішних та манера їх використання нагадали Deep purple. Дісталося й напряму Елвісу та стилістично Beatles (й з історією руйнування гурту жінкою учасника) і Rolling Stones.
Деякі діалоги затягнуті, а іноді ловиш себе за спробою впіймати одкровення де його немає чи відмотати. Життєве нішеве кіно про спроби рок-зірок бути вічно молодими. Якщо у Manowar all men play on ten, Spinal Tap можуть грати й на 11й гучності. 8/10