Рецензія №2580

«Я — легенда» — це похмурий і напружений постапокаліптичний трилер, який показує абсолютну самотність останньої людини в місті-привиді, що перетворилося на мисливські угіддя для кровожерливих мутантів. У центрі сюжету — військовий вірусолог Роберт Невілл, який залишається єдиним невразливим жителем Нью-Йорка після того, як жахливий вірус, створений як ліки від раку, знищив більшу частину людства, а решту перетворив на диких, світлобоязких монстрів.

Протягом трьох років Роберт щодня виконує одну й ту саму рутину: патрулює порожні зарослі вулиці на червоному мустангу з вірною німецькою вівчаркою Сем, полює на диких оленів серед небосхилів, шукає припаси в покинутих будинках та у своїй добре укріпленій лабораторії в підвалі невтомно випробовує сироватки на піддослідних зомбі, намагаючись знайти протиотруту. Його єдиним порятунком від божевілля стають розмови з манекенами в магазині та спогади про останній день евакуації, коли він втратив дружину та доньку. Проте крихкий баланс руйнується, коли лідер мутантів починає розуміти звички Невілла і влаштовує проти нього хитромудру пастку, змушуючи вченого вступити у смертельну боротьбу за виживання.

Фільм тримає глядача в напрузі завдяки моторошній атмосфері порожнього мегаполіса, затягнутого природою, якісним атмосферним ефектам та сильній, емоційній грі Вілла Сміта, який практично самотужки витягує всю драматичну вагу картини. Це глибока, меланхолійна та сповнена болю історія про межу між наукою і фанатизмом, ціну втрати найдорожчих і те, чим доводиться жертвувати заради спасіння людства, яке само себе знищило.