Рецензія №2515

Це зомбі-апокаліпсис без зайвого голлівудського пафосу та мільйонних бюджетів, який бере за душу своєю камерністю і дуже життєвими реакціями головного героя. Замість чергового загону спецназу, що рятує світ, у центрі історії — звичайний іспанський адвокат, який після смерті дружини закривається в собі, занурюється в депресію і намагається просто пережити кожен наступний день. Аж тут починається дивна епідемія, яка за лічені дні перетворює сусідів на скажених монстрів.

Фільм крутий тим, як він показує катастрофу зсередини порожньої квартири: спочатку ти просто спостерігаєш новини з вікна, потім зникає світло й інтернет, а далі доводиться вирішувати найтупіші побутові проблеми — наприклад, як вижити, коли в тебе закінчується їжа, а за дверима шастають натовпи нежиті. Компанію нашому герою складе хіба що його рудий кіт, і ця парочка виглядає настільки по-домашньому, що за них переживаєш більше, ніж за будь-якого голлівудського супергероя. Це напружена, брудна і дуже приземлена історія про виживання без зайвих прикрас.