Рецензія №2496

2015)
Перша частина покищо дилогії (подейкують, що планується й третя, проте це чутки) потрапила до списку зовсім нещодавно в межах статей.
Хто мене знає, розуміє упередженість у бік нового кіно. Не факт, що я наберу й десятку шедеврів 2010х. Але ця стрічка безперечно до них увійде, якщо не п'ятірки (хоч би й у топ 2, проте це вже імпульсивно).
Відповідно режисер Дені Вільньов у мене викликав асоціації суто з продовженнями (Blade runner) або черговими рімейками/перезавантаженнями (Дюна). Проте таке знайомство з ним не могло не змусити поважати його.
Спершу і майже переважно далі в очі кидається високий реалізм. Особливо мене вразила сцена після раннього вибуху посеред пилку. Візуальна довершеність. Очікував більше бойовику, отримав скоріше трилер (дійсно напружує, частково дякувати мінімалістичному дрон-саундтрекові), що поступово розгортається у кримінальну драму. Справді класний, деталізований та продуманий сюжет. Розумне кіно. Сцена тактичних переміщень - майже підручник із бойових дій сучасності та як не треба робити (знімати шоломи, наприклад - відносно давній кіноштамп аби герої перших планів були помітніші на тлі статистів). Фактично єдиною вадою було незначне просідання у другій половині. Колорит латиноамериканських бандитів? Яскраву краплинку, тут переважають інші засоби утримати увагу глядача.
Емілі Блант - у гарному сенсі акторка-хамелеон. Вона може бути до біса красивою де треба завдяки макіяжу (Диявол носить Прада), проте тут відмовилась від зайвого, аби зосередитися на непростій ролі бійчині спеціального призначення. Є скільки треба емоцій, але не більше. Джош Бролін вельми невимушено збудував проміжну ланку між своїми персонажами у Планеті терор та No Country for Old Men (з яким перегукуються і ландшафти). Ну а в постарілого Бенісіо дель Торо (цікаво, що поруч фігурував персонаж на ім'я Гільєрмо) це мабуть взагалі краща роль за кар'єру. Таємнича, зловісна й холодна. Той випадок, де мінімалізм влучний. Поява Джона Бернтала коротка, проте яскрава. Без жодних перебільшень 9/10!