Рецензія №2416

Вулиці вогню (1984)
І знову марафон Уіллемом Дефо. Схоже, вже закінчується. І він тут вогонь. Цікавіше за прісного протагоніста в стилі нуару. Одна рок-н-рольна зачіска вже чогось варта.
Цього разу Уолтер Гілл дещо намудрив. Суміш вийшла сумбурна, проте цікава. Схрестити бойовик із мюзиклом - сполучення досить унікальне. Додача романтичної лінії - логічна, хоча в середині був один оберт максимально притягнутий за вуха. Трохи кліше у вигляді нокаутуючих ударів - і начебто готово.
Головні переваги стрічки - атмосфера і візуальний стиль. Трішки нової хвилі та ду-вопу в саундтреку та на сцені. Схоже, що режисер використав не тільки акторку зі своїх Воїнів, а й локацію - надто вже нагадує. Естетика грізерів - кайф (подивіться на помпадур Біла Пекстона й шкіряні жакети байкерів). Може найсерйозніша роль Ріка Мораніса - тут його персонажа було жаль. Перегукується з трохи більш цілісними Дикими серцем Лінча. 7/10