Рецензія №2394

Якось мого улюбленого письменника Роджера Желязни спитали, як йому вдається знаходити нові цікаві сюжети після стількох років письменницької кар'єри, на що Роджер посміхнувся і відповів: "Коли немає ідей, я просто плагіачу сам себе".

У нашому переповненому інформацією світі важко вигадати щось нове. І як людина, яка дивиться кіно вже близько 40 років, особисто для себе чогось нового у "Формі води" я не відкрив, а натомість побачив у фільмі елементи та штампи, мов конструктор зібрані з інших оповідей та кінострічок. У "Формі води" я знайшов щось від "Амелі", "Зеленої милі" та навіть "Красуні і чудовиська" й "Русалоньки". Але це точно не робить фільм поганим. Проста й ненав'язлива казочка в стилі Дель Торо цілком має право на життя. Мелодрами такого формату завжди викликатимуть емоції у юних (не лише тілом, а й душею) мрійників та посідатимуть почесні місця в їхніх хіт-парадах.

Окремо хотілося б сказати про головних героїв фільму. Актриса Саллі Гокінс дуже приваблива своєю незвичайною красою і чимось нагадала мені Амелі Пулен, тільки вже у зрілому віці. Ну і Даг Джонс — це людина, яка відома грою різноманітних істот не просто так. Витримувати багатогодинне гримування, носіння незручних костюмів та ще й виглядати в них органічно — це рідкісний талант. Саме тому Даг Джонс завжди затребуваний на подібні ролі завдяки своїй високій та стрункій статурі з довгими кінцівками, а також досвіду міма й акробата.