Рецензія №2385

спокута Шоушенком
1994
"My lyrics are like the movie The Shawshank Redemption...they're really good." #JonLajoie
Завершує мій хворий перегляд переоціненна імдб екранізація Стівена Кінга Френком Дарабонтом. Особисто в мене вона точно зросла із приблизно 40-50 місця кіно усіх часів до 20-33.
Звісно пісяти проти вітру, що стрічка не шедевр, я не буду. Тут є атмосфера, надвзичайно комфортний середній (якщо не нижче) темп розповіді, надихаючий сценарій, розкриття теми дружби. До речі, телебаченням я насправді впустив достатньо багато чого свого часу.
Кіно роблять акторські виконання теж, хоча виділити їх у якості головного компоненту вдачі неможливо. Тім Роббінс насправді все ще лишається недооціненним, хоча його перформанс тут не те щоби краще за в рази менш відомі драбину Якова чи підручного Гадсакера - бо високу планку він взяв ще там. Як не дивно, його зріст десь близький до Кленсі Брауна - чомусь уявляв того ледь не гігантом. На початку Морган Фрімен дивовижно нестарий попри репутацію вічного дідла з екрану. До речі, дуже тонка робота гримерів, які потрохи зістарювали персонажів цього епосу.
Найзворушливіші фрагменти фільму вперше довелося побачити саме учора. 9|10