Рецензія №2383

1983
Маючи у списку приблизно 1000-4500+ фільмів та лише десь 1150+ переглянутих, наразі не перший рік намагаюсь не переглядати наново вже переглянуте. Виключення для цього правила працює, коли я хворію (отже гірше сприймаю абсолютно небачену раніше стрічку). На щастя, деякі перегляди вважаються спірними як-то "бачив колись по телевізору скоріше за все неповністю". Ось таку трійку і відкриває кіно Джона Лендіса.
Хоча ідеї вже на момент релізу були не новими (подібне було в оригіналах Брюстерських мільйонів та і з "містер Дідс їде до міста" 30х теж перегукується), реалізація сценарію навіть і зараз лишається свіжою. З одного боку, фільм ідеально заряджає позитивом, іншого дає їжу для роздумів як соціальний коментар. Сама ідея настільки гарна, що навіть гіперболи режисури її скоріше підкреслюють, ніж паплюжать - і цим ця комедія потрапляє до розділу сатири.
Ну і звісно акторськи виконання. Ден Ейкройд прекрасен як сноб вищого суспільства. Едді Мерфі (не тільки тут. а і взагалі ранній, як от у 48 гднах) дає підставу зарахувати себе до найкращих акторів, що переграють. Його кривляння витримують надзвичайно тонку межу між артистизмом (як у Джима Керрі) та огидним фарсом (як у Роуен Аткінсона в Біні 1997го року). 8/10