Рецензія №2344

1999
Екранізації цієї легенди давно були у списку, але потребувало часу відшукати послідовність (як не дивно, лише з 80х) і переклади (це перша в цьому сенсі). Побачивши на постері Крістофера Ламберта, я трохи підбадьорився, але близько 4 на імдб застерегали..
І одразу розпочався лютий трешак. Головний герой легко порається з армією, робить безліч сальто безглуздих. Спроб стилізувати зачіски під епоху холодної зброї навіть не було - бачимо мельоване та гофроване волосся 90х. Африканці у Європі середньовіччя? Не тільки на Нетфлікс. Дизайн Гренделя мерзенний і дешевий, така собі суміш Чужелюдини з "Воскресіння" і Бараки з Мортал Комбат. Музика - якогось дідька електронна, може техно. Мало бути фентезі.. усе для видовища, нічого для реалізму. Фансервіс із третіми-п'ятими розмірами грудей на моделях у декольте, що ледь не вивалюються? Загорніть обох, будь ласка. Мати Гренделя надто спокуслива, у обличчі монстра кумедна за рахунок дешевизни.
Але дивитися цю дичину захопливо, навіть крізь фейспалм. Я отримав справжнє guilty pleasure, як у Бладрейн. Логіці сюжет фільму піддається важко, але це і не треба. Зарішала динамічна захопливість. Гарне кіно? Ні. Кайфанув? Так. 5/10