Рецензія №2267

«Пірати» Романа Поланскі 1986 року — це справді добротний, олдскульний пригодницький фільм про корсарів і морських вовків, який свого часу чомусь жорстко провалився в прокаті, хоча знятий реально розмашисто.

Історія там зав'язана навколо старого, хитрого й прорахованого до дрібниць капітана Реда та його вірного молодого помічника Жака на прізвисько «Жабеня». Хлопці виживають на плоту посеред океану, але їм «щастить» потрапити на іспанський галеон. А там, як виявилося, іспанці везуть цінніший за будь-яке золото артефакт — цільний золотий трон інків. Ну й далі починається класична піратська метушня: авантюри, бунти, полювання за цим троном, постійні підстави й намагання перехитрити всіх навколо.

Фільм насправді дуже круто тримає баланс між чорним гумором, відвертим сатиричним фарсом і нормальним таким масштабним екшеном. Тут немає оцих сучасних глянцевих спецефектів — усе виглядає максимально натурально: брудні пірати, обдерті вітрила, реальні дерев'яні кораблі (декорації там взагалі вибудували божевільні для тих років). Волтер Маттау в ролі капітана Реда — це взагалі окреме задоволення, зіграв такого колоритного, буркотливого й цинічного хапугу, який ради наживи здатний на все.

Звісно, сьогодні стрічка може здатися трохи затягнутою в деяких моментах, та й темп тут не такий шалений, як у сучасних бойовиках. Плюс гумор місцями специфічний і досить жорсткий, але в цьому й полягає весь його кайф. Поланскі зняв кіно без зайвого пафосу та рожевих шмарклів про «шляхетних корсарів».

Загалом це класна, трохи забута ретро-класика пригодницького жанру, яка ідеально підійде для вечірнього перегляду, якщо хочеться чогось атмосферного, з духом справжнього морського розбою та без дутої комп'ютерної графіки. Вона залишає після себе душевний присмак тих самих старих фільмів про піратів, де все трималося на харизмі акторів і масштабі зйомок.