Рецензія №2261

«Їжак Сонік» (Sonic the Hedgehog, 2020) — це драйвова, легка й дуже динамічна сімейна комедія, яка змогла зробити майже неможливе: перенести культового синього їжака з відеоігор на великий екран так, щоб це виглядало весело та свіжо.

Історія розповідає про Соніка — гіперактивного їжака з іншого світу, який має супершвидкість і змушений ховатися на Землі. Його спокійне (і трохи самотнє) життя в маленькому містечку закінчується, коли через випадковий спалах енергії ним зацікавлюються військові. На полювання за Соніком вирушає божевільний і геніальний вчений Доктор Роботнік, тож синьому бігуну доводиться об'єднатися з місцевим шерифом Томом, щоб урятуватися й повернути свої чарівні кільця.

Головний двигун фільму — це неймовірний дует та контраст персонажів. Джим Керрі у ролі Доктора Роботніка — це чистий кайф і повернення до його фірмової експресивної комедії з 90-х. Він кривляється, танцює, видає божевільні харизматичні монологи й буквально тягне на собі кожну сцену, де з'являється. Сам Сонік вийшов дуже живим, бешкетним і милим, а його стосунки з Томом (Джеймс Марсден) додають фільму простої, але дуже теплої історії про дружбу та пошук свого дому.

Екшен знятий дуже бадьоро: сцени зі сповільненням часу, де Сонік розважається посеред хаосу, відсилають до найкращих моментів із Ртуттю з «Людей Икс». Фільм не намагається бути складним чи глибоким — він одразу бере шаленим темпом, якісним гумором і купою приємних пасхалок для тих, хто виріс на іграх SEGA.

У результаті маємо чудове, позитивне й розважальне кіно для всієї родини, яке ідеально підходить, щоб розслабитися, підняти настрій і просто кайфонути від перегляду.