Рецензія №2212

48 гдн. (1982)
о, и викинув не просто так - в оригіналі Hrs. Випадок, де дізнався про кіно може на протязі нещодавніх декількох років, тож у новому списку маринувалося недовго, а через гештег #є_продовження нарешті дійшли руки (тим більше марафоном Уіллема Дефо на мене чекає наступна робота режисера Уолтера Гілла - достатньо недооціненного, але з великим списком гідних робіт). Воїни, рімейк Брюстерських мільйонів, Червона спека, Обговоренню не підлягає - класні фільми.
Можу зрозуміти захоплені рейтинги на роттен за 90%. Вже спочатку робота захоплює і затягує шаленою динамікою. Джеймс Ремар і Сонні Лендгем (Хижак, Lock up) навіть на другому плані дуже яскраві й харизматичні поганці. Важливим є й фактор історичної впливовості, адже як на мене, саме ця стрічка сформувала вибухові дуети в кіно про копів саме у тому вигляді, як це стало виглядати класично в період сьогодення. Без неї не було би Поліцейського Беверлі Гіллз, Години пік, Смертельної зброї чи Останнього бойскауту. Або все це могло бути інакшим.
Повноцінною комедією "сорок вісім" не назвеш. Автор відомий скоріше бойовиками, де напруга радче розряджається жартами/теревенями. Броманс між такими різними персонажами Нолті й Мерфі наївний, але справді незабутній. Тож міцна режисура просить пробачити легке просідання в середині й ближче до фіналу. Глядачу з "томатів", що жалівся на кількість сексизму, раджу триматися осторонь і дивитися тільки сою нещодавніх десяти років. Це мачо-фільм усе ж, як і багато свого часу, з великими яйцями. 8/10