Рецензія №2195

«Механічний апельсин» — це одне з тих кіно, яке взагалі не залишає байдужим, хоча дивитися його фізично важко через усю цю жорстокість на екрані.

Там уся сіллюга в тому, як Кубрик показує лицемірство суспільства. Спочатку ми бачимо Алекса — відморозка чистих кровей, який із товаришами творить повну дичину заради приколу, грабує, б'є і калічить людей під Бетховена. Але справжній жах починається тоді, коли за нього береться держава.

Усі ці міністри та «порадники» не хочуть робити його кращим чи моральнішим. Їм просто потрібен зручний інструмент, який можна контролювати. Метод, яким його накачують, — це ж не лікування, це буквальна лоботомія психіки, коли людину позбавляють права вибору на біологічному рівні. Тобто тобі ламають волю, роблять з тебе беззахисну ляльку, а потім кажуть: «Дивіться, який він тепер законослухняний і правильний!».

Але найстрашніше і найцинічніше у фільмі те, що коли цей зламаний Алекс виходить на волю, усі ті «цивілізовані» люди, жертви його колишніх нападів і навіть колишні друзі (які стали поліцейськими) починають гнобити і калічити його з ще більшою жорстокістю, прикриваючись законом і моралью. Тобто суспільство виявляється нічим не кращим за цього малолітнього психопата, просто воно робить це легально і в костюмах.

У цьому і є головний посил: справжнє зло — це не просто окремий відморозок на вулиці, а бездушна система, яка готова повністю знищити людське в тобі, аби тільки підпорядкувати собі.