Рецензія №2193

«Герой-одинак» — це крутий, стильний і до біса брутальний нео-вестерн від режисера Волтера Гілла. Насправді це класичний ремейк культового японського фільму «Тілоохоронець» Акіри Куросави (який до цього вже переснімали як «За жменю доларів» із Клінтом Іствудом), але тут події перенесли в суворі декорації часів Сухого закону.

Брюс Вілліс грає мовчазного і смертельно небезпечного мандрівника на ім'я Джон Сміт. Він випадково заїжджає в похмуре, напівпорожнє містечко Джерико на кордоні з Мексикою, де владу поділили дві ворогуючі банди бутлегерів — ірландська та італійська.

Сміт — класичний цинічний вовк-одинак, якому начхати на обидві сторони. Він вирішує зіграти у свою гру: наймається то до одних, то до інших, підпалює їхню ворожнечу зсередини, щоб набити власні кишені грошима. Але все йде шкереберть, коли в цю криваву м'ясорубку втручаються людські почуття і спрага хоч якоїсь справедливості.

Фільм неймовірно атмосферний. Вічне сонце, хмари пилюки, побиті машини, атмосферний джаз у барах і головна фішка — Брюс Вілліс із двома кольоровими пістолетами в руках, який влаштовує епічні перестрілки, де кулі пробивають стіни наскрізь. Тут майже немає пафосних діалогів, зате повно чистого кінематографічного тестостерону.

Коротше: якщо любиш класичний нуар, крутих мовчазних героїв і старий добрий екшен без зайвих соплів — кіно зайде на всі сто.