Рецензія №2065

1990)
фільм Девіда Лінча нещодавно потрапляв до списку. Побачивши Дефо у складі З пекла, розпочинаю міні марафон його фільмографією.. тут Уіллем лиходій у повну силу, дуже відразливий і навіть мерзенний.
Маестро гротеску розпочинає стрічку сумбурно, щоб не сказати трешово. Поступово це компенсується певним візіонерством і однією з красивіших акцентуацій на вогню в кіно як таких. Заплутане і частково недопрацьоване постнуарне роуд муві не дає глядачам це обміркувати, а динамічно просідати починає вже ближче до завершення. Лютий Ніколас Кейдж переграє трішки (і не тільки він). Загалом стрічка прекрасно ілюструє новий Голівуд у гарному сенсі - авторський, брутальний. Ту ж прекрасну Ізабелу Росселіні наче навмисно спаплюжили гримом. Періодично фільм вправно заграє з чорною комедією, несе на екран велику кількість еротики, та ванільної романтичної мелодрами. Суміш переходів саундтреку максимально смілива - ви почуєте різкі контрастні переходи між баладами рок-н-ролу і металом (сцена в клубі дивна, проте приваблива), на десерт виконавець головної ролі заспіває Елвіса, і доволі непогано.
Дуже певні й наповнені, але все ж 7/10