Рецензія №2052

1940)
Нарешті! Культовий перший звуковий фільм Чапліна зі старого списку. Знайомство вдале. Мама хоч була не проти подивитися (так собі стару школу, бульвар Сансет "зарізала").
Майже спочатку в очі кидається рясна кількість буфонади. Претензії не висунеш - за неї Чарлі й відомий. Поступово до цієї манери звикаєш (як і до низького реалізму свого часу). В принципі головним контекстуальним козирем стрічки є її надзвичайна історична сміливість. У час, коли Друга світова тільки починалася, вилити відро помоїв не тільки на очевидний третій рейх, а й меншою мірою дуче Муссоліні було справді приголомшливим ходом.
З іншого боку, художня цінність ледь витримала перевірку часом. Деякі сцени наразі ввижаються затягнутими й цілковите враження залишилося би на рівні з доктором Стрейнжлавом або як я перестав непокоїтися і полюбив бомбу, якби не дійсно потужна гуманістична промова головного героя у фіналі. Завдяки цьому фрагменту життєствердний посил фільму можна порівняти з Касабланкою (що вийшла в ще гарячішу фазу найстрашнішого військового конфлікту минулого сторіччя). Проти Оскарів акторам нічого не маю. Зі сцени, де античні статуї зігують - угорів. 8/10